Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.05.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.08.2011

у справі № 2а/0570/5142/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремзол"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про визнання дій неправомірними, визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремзол" (далі - ТОВ "Ремзол") звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі - ДПІ у Київському районі м. Донецька), в якому просило визнати дії неправомірними та визнати недійсними податкові повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.05.2011, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.08.2011, позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010 №0003272340/0/32738/10/23-313, №000326340/0/32736/10/23-313, від 24.03.2011 №0000662340. В іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період січень-березень 2010 року по взаємовідносинам з ПП "Фірма Томь", за результатами якої складено акт від 07.12.2010 №9010/23-3/32688696.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.12.2009 №0003272340/0/32738/10/23-313, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9267,00 грн., з якої основного платежу 6178,00 грн., штрафна (фінансова) санкція 3089,00 грн. та №0003262340/0/32736/10/23-313, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 57403,00 грн., з якої основного платежу 44156,00 грн., штрафна (фінансова) санкція 13247,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.03.2011 №00006622340, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму основного платежу 29147,00 грн., штрафної (фінансової) санкції 9276,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.31 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ), в результаті чого занижено за 1 квартал 2010 року податок на прибуток в сумі 44156 грн.; пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), що призвело до заниження суми податку та завищення суми від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2010 року у сумі 10595,00 грн., заниженню позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2010 року у сумі 18552,00 грн. Вказані порушення допущені через відображення в податковому обліку позивача нікчемного правочину з ПП "Фірма Томь" від 30.12.2009, що не спричинив реального настання правових наслідків, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV (996-14) ) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договору купівлі-продажу №30/12-1 від 30.12.2009 між позивачем та ТОВ "РЕЗМОЛ" підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ "РЕЗМОЛ" товарів, на підставі належним чином оформлених податкових, видаткових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договору купівлі-продажу №30/12-1 від 30.12.2009, то відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженості дій позивача з ТОВ "РЕЗМОЛ" з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

А тому, твердження відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ "РЕЗМОЛ", є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірної угоди інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.05.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.08.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .