Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Цвіркуна Ю.І. (доповідач),суддів -Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі № 810/1215/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Столична"

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Столична" звернулось до суду із позовом до Васильківської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.02.2012 року № 0000092340.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби №0000092340 від 10 лютого 2012 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем у період з 24 січня по 30 січня 2012 року проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Агрофірма "Столична" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Декос Альянс" за період з 01 по 31 серпня 2011 року. Дана перевірка проводилась з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин між ТОВ "Агрофірма Столична" та ТОВ "Декос Альянс". За наслідками перевірки складено акт № 124/23-2/30276266 від 31 січня 2012 року та винесено податкове повідомлення - рішення від 10.02.2012 року №0000092340, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 127 074,00 грн., у тому числі за основним платежем 101 659,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 25 414,90 грн.

Перевіркою встановлено порушення вимог частини 1, 5 статті 203, п. 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, а саме - правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, правочини укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб; пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) , пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; п. 198.6 статті 198, п. 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.

В обґрунтування заниження податкового кредиту орган державної податкової служби посилається на непідтвердження реальності здійснення господарських відносин позивача із ТОВ "Декос Альянс", оскільки згідно висновку спеціаліста Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області від 13.12.2011 року №369 договір, що укладений з позивачем, та первинні документи до нього підписані не директором контрагента позивача - ОСОБА_4 та на неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Декос Альянс" в зв'язку з невстановленням місцезнаходження товариства.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що зазначений вище правочин є таким, що не відповідає моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження, тому останнім правомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з зазначеним вище контрагентом.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 року №№ 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У листі-роз'ясенні ВАСУ від 02.06.2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Крім того, пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Встановлено, що у липні 2011 року між позивачем та ТОВ "Декос Альянс" укладено договір купівлі-продажу № 05/06 від 5 липня 2011 року. Під час судового засідання з'ясовано, що при укладанні цього договору допущено технічну помилку та не вірно вказано хто є Покупцем, а хто Продавцем. Представник позивача підкреслив, що насправді сторони мали на увазі під Продавцем ТОВ "Декос Альянс", а під Покупцем - ТОВ "Агрофірма "Столична", що підтверджується іншими первинними документами та не змінює дійсних намірів сторін і фактичних дій на виконання такого договору.

Судами попередніх інстанцій досліджені копії наданих позивачем документів, а саме: договір купівлі-продажу, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, договір про надання послуг, договір оренди цілісного майнового комплексу, акт передачі-приймання основних засобів в оперативну оренду, матеріальний звіт по руху сировини, виробнича відомість.

Крім того, з метою встановлення факту здійснення господарської операції судами з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Разом з тим, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема, висновків експертів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Пунктом 1.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 (z0705-98) , передбачено, що відповідно до чинного законодавства за дорученням правоохоронних органів, посадових осіб Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Державної виконавчої служби, на замовлення адвокатів, захисників та осіб, які самостійно захищають свої інтереси, та їх представників, нотаріусів банківських установ, страхових компаній, а також інших юридичних і фізичних осіб виконуються експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи. Результати експертних досліджень викладаються в письмових висновках експертних досліджень згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.14 розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень висновок експерта складається з обов'язковим зазначенням його реквізитів (найменування документа, дати та номера складання висновку, категорії експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), виду експертизи (за галуззю знань) та трьох частин: вступної (вступ), дослідницької (дослідження) та заключної (висновки).

У вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, документ про призначення експертизи (залучення експерта), його найменування і дата складання, найменування органу та/або посада і прізвище особи, який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта); справа, за якою вона призначена (кримінальна, про адміністративне правопорушення, цивільна, господарська, адміністративна тощо, номер справи); попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

На підтвердження правомірності дій посадових осіб щодо підписання первинних документів по договору з ТОВ "Декос Альянс", суди попередніх інстанцій встановили, що, з висновку спеціаліста Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області від 13.12.2011 року №369 не вбачається на підставі якого документу була призначена експертиза; номер справи, за якою призначено експертизу та у якому судочинстві; попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, листом ТОВ "Декос Альянс" за підписом ОСОБА_4 позивачу повідомлено про ненадання органам державної податкової служби зразків його підпису.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ "Декос Альянс" судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи неукладення вказаного правочину. Також відповідачем в судах попередніх інстанцій не було надано належних та допустимих доказів фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, відсутність зв'язку укладеної угоди з господарською діяльністю позивача, а також, що укладений правочин порушує публічний порядок відповідно до ч.2 ст. 228 ЦК України.

Крім того, факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Отже, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними доказами, однак, як такі докази на недотримання вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарської операції, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов підлягає задоволенню.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування судових рішень, передбачених ст. 227 КАС України, не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.