Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Цвіркуна Ю.І. (доповідач),суддів -Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс"

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року

у справі №816/2531/13-а

за позовом Дочірнього підприємства "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Дочірнє підприємство "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2013 року №0000172303.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року, у задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 23.04.2013 року №0000172303 щодо нарахування ПДВ.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими та відповідають нормам законодавства, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Відповідачем на виконання наказу від 03.04.2013 № 937 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ДП "Плюс" ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.04.2012 року, за наслідками якої складено акт №2010/22.3/37061561 від 05.04.2013 року та винесено податкове повідомлення-рішення №0000172303 від 23.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 71670 грн. 00 коп. (57336 грн. - основний платіж, 14334 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 44, статті 198, статті 200, статті 201 Податкового кодексу України.

В обґрунтування заниження податкового кредиту орган державної податкової служби посилається на те, що Дочірнім підприємством "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" занижено суму податку на додану вартість на суму 57336 грн., за рахунок неправомірного віднесення до його складу сум податку на додану вартість від послуг, отриманих від Приватного підприємства "Рест-Профі", в тому числі по періодах: у січні 2012 року на суму 18140 грн.; у лютому 2012 року на суму 19200 грн.; у березні 2012 року на суму 9998 грн.; у квітні 2012 року на суму 9998 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зі змісту документів первинного бухгалтерського обліку, що містяться в матеріалах справи, неможливо встановити обсяг господарської операції; кількість; вартість одиниці наданих послуг; документи містять однаковий перелік виконаних робіт, що унеможливлює визначити та розмежувати виконані роботи, зокрема, щодо послуг з пошуку і надання інформації на тему: реклама, рекламна компанія, основні види і засоби реклами, цільова аудиторія та ефективність певних видів реклами; неможливо встановити яким чином відбувалося консультування Виконавцем (ПП "Рест - Профі") Замовника (Дочірнього підприємства "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс") відносно ефективності розміщення реклами в регіонах України; неможливо встановити яким чином відбувалося сприяння Виконавця у виборі оптимальних для Замовника засобів і видів розміщення реклами.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 року №№ 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У листі-роз'ясенні ВАСУ від 02.06.2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Крім того, пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Встановлено, що між позивачем та ПП "Рест -Профі" 04 січня 2012 року укладено договір №КИУ 04/01/12-02 про надання консультаційно - інформаційних послуг. Відповідно до вказаного договору Виконавець (ПП "Рест-Профі") зобов'язується за завданням Замовника (Дочірнього підприємства "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс") надати консультаційно-інформаційні послуги, у порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Стосовно висновку податкового органу щодо нікчемності та нереальності господарської діяльності ПП "Рест-Профі" колегія суддів зазначає таке.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише даними акта про неможливість проведення та про проведення зустрічної звірки контрагентів суб'єкта господарювання.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним відповідачем не подано.

Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента основних фондів та недостатність трудових ресурсів само собою не свідчить про невчинення господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Однак, судами попередніх інстанцій досліджені копії наданих позивачем первинних документів, а саме: договір про надання консультативно-інформаційних послуг, акти виконаних робіт, звіти по договору про надання консультативно-інформаційних послуг, рахунки-фактури та акти виконаних робіт.

Разом з тим, на виконання ухвали суду першої інстанції від 23 травня 2013 року позивачем не надані витребувані документи, які підтверджують факт використання послуг у власній господарській діяльності; докази економічної вигоди, в результаті використання позивачем в своїй господарській діяльності придбаних послуг; позивач не надав чітких пояснень, яким чином виконавець проконсультував замовника за договором №КИУ01/01/12-02 від 04 січня 2012 року; яку саме надав інформацію щодо основних видів і способів розміщення реклами, про рекламних агентів та засобів масової інформації. Тобто, позивач не довів застосування результатів від господарських операцій із зазначеним контрагентом у своїй господарській діяльності.

Таким чином, враховуючи недоведеність позивачем факту використання отриманих послуг від ПП "Рест-Профі" у своїй господарській діяльності, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов не підлягає задоволенню.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав у відмові у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування судових рішень, передбачених ст. 227 КАС України, не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.