Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олендера І.Я., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, третя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування наказу і поновлення на роботі,-

У березні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Державної судової адміністрації України № 92-к від 24.02.2012 року про звільнення його з посади заступника начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області і поновити його на посаді.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним наказ Державної судової адміністрації № 92-к від 24.02.2012 року "Про звільнення ОСОБА_4." в частині визначення підстави звільнення заступника начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області за п.6 ст. 36 Кодексу Законів про працю України у зв'язку із відмовою від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.

Зобов'язано відповідача змінити формулювання підстави звільнення у наказі № 92-к від 24.02.2012 року "Про звільнення ОСОБА_4." на п.2 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - Кзпп) у зв'язку із змінами в організації праці.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач з 15.07.2003 року працював на посаді заступника начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

Наказом Державної судової адміністрації України № 107 від 7.07.2012 року "Про затвердження Типової структури територіального управління Державної судової адміністрації України" затверджено Типову структуру територіального управління ДСА України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі і доручено привести в межах затвердженої граничної чисельності структуру та штатний розпис у відповідність з Типовою структурою та подати до ДСА України для їх затвердження.

На виконання даного наказу територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області розробило власний штатний розпис і структуру з урахуванням затвердженої Головою ДСА України 29.11.2011 року Типової структури територіального управління ДСА.

Відповідачем 12.12.2011 року позивача було повідомлено про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку із змінами в організації праці та запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення, організації діяльності служби судових розпорядників територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

Із вказаним попередженням позивач був ознайомлений, але відмовився від переведення на іншу посаду.

Наказом Державної судової адміністрації України № 92-к від 24.02.2012 року позивача звільнено з посади заступника начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з 24.02.2012 року із-за відмови від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.

Не погоджуючись із звільненням з публічної служби, позивач звернувся до суду з позовом про скасування зазначеного наказу та поновлення його на посаді заступника начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позов, виходили з того, що відповідачем було правомірно звільнено позивача із займаної посади, однак помилково визначено підставу звільнення за п. 6 ч. 1 ст.36 КЗпП (відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці), а тому змінено підставу звільнення на п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку із змінами в організації праці).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно частин 1,3 ст. 492 КЗпП працівників персонально попереджають про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст.40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст.40, частин 1,3 ст.492 КЗпП, колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У справі, що розглядається, суди дійшли помилкового висновку про дотримання відповідачем порядку звільнення позивача за п. 1. ч.1 ст. 40 КЗпП у встановленому ст.492 КЗпП порядку, оскільки йому була запропонована лише посада головного спеціаліста відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення, організації діяльності служби судових розпорядників, від якої позивач відмовився.

В той же час судами було встановлено, що станом на 12.12.2011 року у територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Одеській області були й інші вакантні посади. Одна з них - це посада провідного спеціаліста відділу організаційного забезпечення діяльності судів, судової статистики та інформаційних технологій.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що позивач був звільнений з посади з дотриманням вимог статей 40 та 492 КЗпП, витлумачили зазначені норми права всупереч їх точному змісту.

З огляду на викладене судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині не відповідають нормам матеріального права та правовій позиції Верховного Суду України у цій категорії справ.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної судової адміністрації № 92-к від 24.02.2012 року "Про звільнення ОСОБА_4." і поновити ОСОБА_4 на посаді заступника начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з 25.02.2012 року.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.