Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р.

у справі №2а-17356/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Прилад Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Прилад Сервіс" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними дії посадових осіб відповідача щодо неприйняття податкових декларацій з податку на додану вартість за січень 2010 року, лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року, травень 2010 року, червень 2010 року, серпень 2010 року як податкової звітності та зобов'язано визнати такі податкові декларації.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивачем до податкового органу подано податкові декларації з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень та серпень 2010 року - декларації з податку на додану вартість за січень, лютий, березень 2010 року подано безпосередньо в приміщенні контролюючого органу; декларації з податку на додану вартість за квітень, травень, червень, серпень 2010 року направлено позивачем поштою з описами вкладення.

При цьому, подані податкові декларації не були визнані контролюючим органом як податкова звітність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для невизнання податковою звітністю податкової декларації позивача за травень 2010 року стало те, що вона не відповідає вимогам п.п.13 п.1 Порядку складання декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.2003 р. №143 (z0271-03) , оскільки в службовому полі декларацій не зазначено номери рядків, до яких подаються додатки. Обґрунтувань щодо невизнання податковою звітністю податкових декларацій за січень, лютий, березень, квітень, червень, серпень 2010 року податковим органом не надано.

Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено наявність доказів повідомлення позивача про невизнання його податкових декларацій податковою звітністю у порядку визначеному п.п.4.1.2 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Так, відповідно до абзацу першого п.п. 4.1.2 п. 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

За змістом абзацу п'ятого п.п. 4.1.2 п. 4.1 цієї ж статті Закону (2181-14) податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Таким чином, наведеним нормативним положеннями передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові декларації позивача з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень та серпень 2010 року податковим органом отримано. Факт невизнання вказаних декларацій податковою звітністю під час судового розгляду відповідачем не заперечувався, доказів, які свідчили б про зворотне, судам не надавалося.

Наведене дозволило судам дійти обґрунтованого висновку стосовно відсутності підстав у податкового органу для неприйняття податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за січень - червень та серпень 2010 року.

Відповідно до частини другої ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність дій відповідача, що виразилися у невизнані як податкової звітності податкових декларацій з податку на додану вартість за січень - серпень 2010 року та зобов'язання визнати такі декларації.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р. у справі №2а-17356/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.