Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р.

у справі №2а-4957/10/1070

за позовом Прокурора м. Біла Церква Київської області в інтересах держави в особі Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4

про стягнення податкової заборгованості,

Прокурор м. Біла Церква Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області (далі - позивач) до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення податкової заборгованості.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р., позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача податкову заборгованість у розмірі 5 075,14 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідач 09.06.2000 р. зареєстрований відділом державної реєстрації виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області як фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності та перебуває на обліку у позивача як платник податків з 16.06.2000 р.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент судового розгляду даної справи сума заборгованості відповідача зі сплати прибуткового податку з доходів від підприємницької діяльності та інших доходів громадян та податку на додану вартість становила 5 075,14 грн.

З метою погашення податкового боргу, відповідно до пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" на адресу відповідача було направлено податкові вимоги від 23.03.2009 р. №1/531, від 07.05.2009 р. №2/13844, вручені останньому 31.03.2009 р. та 13.05.2009 р. відповідно.

У зв'язку з несплатою відповідачем у законодавчо встановлені строки податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість на загальну суму 5075,14 грн., позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом п.1.3 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковим боргом є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному або судовому порядку, але не сплачену у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до пп. 5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Згідно пп.6.2.1 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання у встановлені строки, податковий орган надсилає платнику податків податкові вимоги.

Зі встановлених судами обставин справи вбачається, що податковим органом направлялись відповідачу податкові вимоги у порядку та строки, визначені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , докази отримання відповідачем першої та другої податкових вимог, містяться в матеріалах справи.

Однак, незважаючи на проведені позивачем заходи, податковий борг відповідач не погасив.

Відтак, задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача спірної суми.

При цьому, судовими інстанціями було правомірно відхилено доводи відповідача, які обґрунтовані відсутністю реєстраційних документів, свідоцтва платника податку на додану вартість та печатки, які були вилучені слідчим відділом податкової міліції.

Так, наведені обставини не позбавляють його законодавчо визначеного обов'язку подавати податкову звітність та сплачувати податкові зобов'язання.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р. у справі №2а-4957/10/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.