Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р.

у справі № 2а-13972/10/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

про стягнення заборгованості,

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача на користь держави суму заборгованості з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності у розмірі 3 732,32 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 20 843,12 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідач згідно свідоцтва про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 є фізичною особою-підприємцем та відповідно до свідоцтва НОМЕР_3 від 23.01.2009 р. є платником податку на додану вартість.

Працівниками контролюючого органу проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства відповідачем за період з 01.02.2007 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 17.06.2009 р. № 82/17-04/НОМЕР_1, яким встановлено порушення п.п. "а" п.19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.07.2009 р. № 722/17-04, яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 91,00 грн. за основним платежем та № 723/17-04, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20 258,90 грн., з яких 14 905,00 грн. за основним платежем та 5 353,90 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідачу податковим органом було надіслано першу податкову вимогу від 17.03.2009 р. № 1/2218 на загальну суму 6 483,94 грн. та другу податкову вимогу від 23.07.2009 р. № 2/5114 на загальну суму 6 433,68 грн., які були отримані відповідачем, 18.06.2009 р. та 17.08.2009 р., відповідно.

У зв'язку з несплатою відповідачем у законодавчо встановлені строки податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість на загальну суму 24 575,44 грн. позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, зокрема, дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, за явлених у податкових деклараціях.

У п.п. 5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

У розумінні п.п.1.3 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковим боргом є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному або судовому порядку, але не сплачену у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п.п.6.2.1 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання у встановлені строки, податковий орган надсилає платнику податків податкові вимоги.

Згідно встановлених судами обставин справи вбачається, що податковим органом направлялись відповідачу податкові вимоги у порядку та строки, визначені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , докази отримання відповідачем першої та другої податкових вимог, містяться в матеріалах справи. Однак, незважаючи на проведені позивачем заходи, податковий борг відповідач не погасив.

Отже, податковим органом дотримано законодавчо встановленої процедури узгодження податкового зобов'язання.

При цьому, вирішуючи питання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій встановили, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких у відповідача виник податковий боргу, не були скасовані ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для стягнення з відповідача спірної суми податкового боргу, яка у свою чергу підтверджена відповідними копіями податкової декларації, податкових повідомлень-рішень та корінців податкових вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р. у справі № 2а-13972/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.