Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011 р.

у справі № 2а-16223/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Промвпровадження"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВО "Промвпровадження" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.10.2010 р. № 0001540703/0 та зобов'язано поновити у картці особового рахунку позивача суму бюджетного відшкодування у розмірі 189 664,00 грн. з можливістю користуватися зазначеною сумою в рахунок погашення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу у період з 06.10.2010 р. по 11.10.2010 р. проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на дану вартість у розмірі 189 664,00 грн. за квітень 2010 року у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося у період з 01.08.2007 р. по 31.08.2007 р., про що складено акт від 11.10.2010 р. № 158/07-03/21697910, яким встановлено порушення позивачем п.1.8 ст.1, п.п.7.7.11 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.10.2010 р. № 0001540703/0, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 189 664,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності відмови у відшкодуванні позивачу податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та VOLVO TRUCK CORPORATION, укладено договір купівлі-продажу від 24.05.2007 р. № UKR 09/0507S, за умовами якого позивач, з метою використання у власній господарській діяльності, придбав два вантажних автомобіля VOLVO FM 4х8 з самоскидним кузовом Carnehl, що підтверджується вантажно-митними деклараціями № 104244 та № 104265, з загальною сумою сплати податку на додану вартість у розмірі 290 372,28 грн. Зазначена сума була сплачена разом з іншими митними платежами 06.08.2007 р., що підтверджується платіжним дорученням № 1571 на суму 305 000,00 грн.

Єдиною підставою для висновку податкового органу про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування слугувала відсутність останнього за його юридичною та фактичною адресами, а також відсутність необхідних первинних документів для належного підтвердження бюджетного відшкодування.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що, у разі імпорту товарів на митну територію України, документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Так, підставою для заявлення позивачем суми бюджетного відшкодування є фактична сплата ним податку на додану вартість.

Отже, сплачена позивачем сума у розмірі 290 372,28 грн. та її відображення в 47 рядку ВМД і є підставою виникнення у позивача права на отримання податкового кредиту по вищезазначеній імпортній операції.

Позивач шляхом подання у лютому 2010 року уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправлення самостійно виявлених помилок та супровідного листа з поясненнями (від 19.02.2010 р. вих. № 19.02.10/1) задекларував податок на додану вартість з імпортної операції у розмірі 290 372,28 грн., а у березні 2010 року сума податку на додану вартість була відображена в рядку 26 податкової декларації з податку на додану вартість від 19.04.2010 р. за реєстраційним номером 9001186072. У квітні 2010 року позивачем до податкового органу був поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (від 06.04.2010 р. вх. № 76270), в якому було задекларовано зменшення суми бюджетного відшкодування шляхом виправлення помилок, в рахунок погашення податкового боргу, який виник у результаті проведення планової перевірки. Таким чином, у декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року (від 18.05.2010 р. вх. № 9001762082) у рядку 25.2 відображена сума бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів у розмірі 189 664,00 грн.

Відповідно до п.п.7.7.4., 7.7.5 п.7.7 ст.7 вказаного Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку у п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У відповідності до приписів п.п. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не мають права на бюджетне відшкодування особи, що: а) були зареєстровані як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів за рішенням Кабінету Міністрів України); б) мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); в) не провадили діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців; г) є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати.

Судами попередніх інстанцій не встановлено відповідність позивача вказаним пунктам Закону.

Відповідач, не встановивши місцезнаходження позивача, провів позапланову виїзну перевірку у приміщенні контролюючого органу за адресою: вул. Московська, 8, м.Київ, без дослідження первинних документів позивача.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що місцезнаходження позивача є м.Київ, вул. Камишинська, 4, що підтверджується наявним у матеріалах справи договором оренди 31.12.2009 р. № 31-12/09-11 укладеним між позивачем та ВАТ "Асфальтобетонний завод". Крім того, за цією адресою, протягом лютого-березня 2010 року відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р., валютного та іншого законодавства за період 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої було складено акт планової виїзної перевірки від 24.03.2010 р. № 163/23-5/21697910. Пунктом 2.3.2 акта планової виїзної перевірки встановлено фактичне місцезнаходження позивача: м. Київ, вул. Камишинська, 4.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, оскільки під час розгляду даної справи відповідачем не було надано жодних належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість та незаконність вимог позивача щодо повернення йому, заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість, підстав вважати, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права немає.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011 р. у справі № 2а-16223/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.