Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011 р.

у справі № 2а-16320/10/2670

за позовом Приватного підприємства "Соломея 2005"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

Приватне підприємство "Соломея 2005" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011 р., позовні вимоги задоволено частково: скасовано рішення від 10.11.2010 р. про невизнання податкової звітності з податку на прибуток підприємств за 9 місяців 2010 року, зобов'язано прийняти податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 9 місяців 2010 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

01.11.2010 р. відповідач відмовив у прийнятті податкової декларації позивача з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року, у зв'язку з чим позивач направив вказану декларацію з описом вкладеного і повідомленням про вручення поштою, до якої долучив заяву на ім'я керівника податкового органу від 01.11.2010 р.

Листом від 01.11.2010 р. № 32818/10/28-011 відповідач повідомив позивача, що податкова декларація за 9 місяців 2010 року не визнана як податкова звітність.

Підставою для невизнання декларації як податкової звітності стало те, що вона не відповідає вимогам п.1.7 Порядку складання декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143 (z0271-03) , згідно якого декларація заповнюється таким чином, що забезпечує вільне читання тексту та збереження цих записів протягом встановленого терміну зберігання звітності, заповнення олівцем не допускається. У декларації не повинно бути підчисток, помарок, виправлень та дописок і закреслень, у декларації не повинні міститися текст або цифри, які не можливо прочитати внаслідок пошкодження аркушів, їх потертості, залиття чорнилом чи іншою рідиною.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу першого п.п. 4.1.2 п. 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

За змістом абзацу п'ятого п.п. 4.1.2 п. 4.1 цієї ж статті Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Таким чином, наведеним нормативним положеннями передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків.

У той же час, з матеріалів даної справи вбачається, що контролюючим органом не зазначено які саме реквізити чи відомості податкової декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року не відповідають п.1.7 Порядку складання декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143 (z0271-03) .

Натомість, попередніми судовими інстанціями встановлено, що подана позивачем декларація містить всі необхідні реквізити і дані, які зазначені друкованим способом, чітко та без виправлень, та її заповнення забезпечує вільне читання тексту (цифр).

Наведене дозволило судам дійти обґрунтованого висновку стосовно відсутності підстав у податкового органу для неприйняття податкової декларації позивача з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 р. та зобов'язання відповідача прийняти таку податкову декларацію.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011 р. у справі №2а-16320/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.