Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011

у справі № 2а-9347/10/2270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.Н.О."

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому,

Головного управління Державного казначейства України у

Хмельницькій області

про стягнення бюджетної заборгованості по податку на додану вартість

Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.І.Н.О." звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, Головного управління Державного казначейства України у Хмельницькій області про відшкодування бюджетної заборгованості по податку на додану вартість у сумі 51040 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.02.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.02.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у м. Хмельницькому оскаржила їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий, травень, червень, серпень 2010 року та розрахунків сум бюджетного відшкодування товариство з обмеженою відповідальністю "Р.І.Н.О." задекларувало суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 76246 грн.

Позивачем були подані заяви про повернення суми бюджетного відшкодування.

Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому проведено документальну невиїзну та документальну виїзну перевірку позивача за результатами яких зроблено висновок про неможливість підтвердження бюджетного відшкодування по податку на додану вартість через відсутність відомостей за результатами обов'язкових перевірок з питань правових відносин по ланцюгу постачання до виробника (імпортера) всього в сумі 51040 грн., в тому числі за лютий 6399 грн., за травень 4905 грн., за червень 10507 грн., за серпень 29229 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для зменшення позивачу задекларованих до відшкодування сум податку на додану слугував висновок контролюючого органу про завищення сум податкового кредиту з посиланням на відсутність даних про дотримання контрагентами постачальників позивача податкової дисципліни, зокрема, сплати до бюджету сум податку на додану вартість.

Вищенаведені норми не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування від фактичної сплати сум податку на додану вартість до бюджету іншим платником податку - постачальником товару по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок у судовому процесі не спростована.

Відповідачем не доведено факту несплати контрагентом позивача податку на додану вартість до бюджету, та не надано доказів фіктивності або безтоварності господарських операцій за угодою між позивачем та його контрагентом.

Оскільки судами встановлено реальність господарської операції, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову у зв'язку з правомірним формуванням суми податкового кредиту, а відтак і правомірність формування суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 у справі № 2а-9347/10/2270 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 у справі № 2а-9347/10/2270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236- 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.