Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Лосев А.М. Цвіркун Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 р.

у справі №2а-1253/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Ріелті"

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення та податкових вимог,

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 р., задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Ріелті" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі - відповідач). Скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 р. №0002712301/0. Скасовано першу податкову вимогу від 06.10.2010 р. №1/1683 та другу податкову вимогу від 19.11.2010 р. №2/1851.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань формування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2010 р. по взаємовідносинах з ТОВ "Шимер".

За результатами перевірки складено акт від 27.08.2010 р. №5516/13-2/35619283, згідно висновків якого встановлено порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 р. №0002712301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму - 175 079, 00 грн., за основним платежем - 116 719, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 58 360, 00 грн.

Податковим органом сформовано першу податкову вимогу від 06.10.2010 р. №1/1683 про нарахування позивачу податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 171 385, 00 грн. за основним платежем - 113 025, 00 грн. та штрафними санкціями - 58 360, 00 грн.

Також, податковим органом сформовано другу податкову вимогу від 19.11.2010 р. №2/1851 про нарахування позивачу податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 171 385, 00грн. за основним платежем - 113 025, 00 грн. та штрафними санкціями - 58 360, 00 грн.

Не погодившись із прийнятими рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого вказані рішення залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем наведених законодавчих приписів стало те, що на думку відповідача, позивачем включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Шимер", яка на момент виникнення податкового кредиту не була віднесена до податкового зобов'язання постачальника.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 цього ж Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій; або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Податковий кредит підтверджений відповідними податковими накладними, отриманими позивачем від ТОВ "Шимер" у квітні 2010 р., наявними у матеріалах справи.

Крім того, судами встановлено, що такі накладні були приєднані на відповідь до листа відповідача №3849/10/15-224 "Про надання інформації", що підтверджено листом позивача від 24.06.2010 р. №252/06 з поміткою ДПІ у Деснянському районі м. Києва про його отримання.

Посилання податкового органу на той факт, що контрагент позивача не сплатив податок на додану вартість до бюджету за господарськими операціями із позивачем, що є підставою для висновку про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковими з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення. дії чи бездіяльності покладається на відповідача,якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до ч.3 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 р. у справі №2а-1253/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.