Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Лосєв А.М. Цвіркун Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 р.

у справі №2а-7239/10/0670

за позовом Приватного підприємства "Пасаж-М"

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

Приватне підприємство "Пасаж-М" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - відповідач) про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.08.2010 р. №0001031702/0 та відшкодовано позивачу з Державного бюджету України 3,40 грн. сплаченого судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу у неріод з 26.07.2010 р. по 13.08.2010 р. проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку з доходів фізичних осіб за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., про що складено акт від 18.08.2010 р. №2166/1702/34658316, яким встановлено порушення позивачем п.2.1 ст.2, п.п.3.2.3 п.3.2 ст.3, п.п.4.2.7 п.4.2 ст.4, п.7.3 ст.7, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.п. "а" п.19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.08.2010 р. №0001031702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 503 211,00 грн., з яких 167 737,00 грн. за основним платежем та 335 474,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення контролюючий орган виходив з того, що позивач, як податковий агент, при виплаті доходу фізичній особі-нерезиденту застосував ставку податку нижчу ніж визначена законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, згідно договору управління майном від 01.03.2007 р. серія ВЕЕ № 037005, отримав в управління від громадянина Рoсійської Федерації ОСОБА_5 частину належного йому на праві власності торгового комплексу під літерою А-2 загальною площею 2684,5 кв.м., а саме: 1 поверх будівлі площею 835,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно умов договору управитель майном - позивач, протягом періоду з 01.03.2007 р. по 31.10.2008 р. передав отриманий торговий комплекс в оренду ТОВ "БМ Трейд", згідно договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2007 р.

Дохід від здачі в оренду майна позивач перераховував гр.ОСОБА_5 на його розрахунковий рахунок, відкритий в ЗАТ "ОТП", м.Київ.

За висновками податкового органу, позивач при виплаті доходів гр.ОСОБА_5, який є нерезидентом, застосував ставку податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15%, а не 30% як це передбачено чинним законодавством.

Згідно п.п. "е" п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних ociб", до доходу з джерелом його походження з України включається будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі у вигляді доходу від надання в оренду (лізинг) нерухомості, розташованої на території України.

Відповідно до п.п. 9.1.3. п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", надання в оренду нерухомості, що належить фізичній oco6i - нерезиденту, здійснюється виключно через засноване ним постійне представництво на території України або юридичну особу резидента (уповноважену особу), що виконує представницькі функції відносно такого нерезидента на підставі письмового договору.

Приписами підпункту 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що фізична особа - нерезидент це фізична особа, яка не є резидентом України. Ознаки, за наявності яких фізична особа може вважатися резидентом України, визначені п.п.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", зокрема, фізична особа - резидент це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1.

Також, судами встановлено, що даний громадянин, у тому числі і в період який перевірявся, постійно проживав, працював та навчався на території України, мав у власності житло, був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності, що підтверджується наявними у справі доказами.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів про те, що позивач при нарахуванні та утриманні податку з доходів гр.ОСОБА_5 правомірно застосував ставку податку у розмірі 15% від надання в оренду нерухомості, а отже, відсутні правові підстави для прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 30.08.2010 р. №0001031702/0.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 р. у справі №2а-7239/10/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.