Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Лосєв А.М. Цвіркун Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 р.

у справі №2а-600/10/2570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗЗІ"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗЗІ" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 25.11.2009 р. №0022591510/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо своєчасності сплати податку на прибуток, про що складено акт від 13.11.2009 р. №388/15-125, яким встановлено порушення п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2009 р. №0022591510/0, яким за затримку на 322 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 11 206,20 грн. позивачу визначено штраф у розмірі 50% у сумі 5 603,10 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що всупереч вказівки про призначення платежу у платіжних дорученнях позивача, податковим органом було перераховано сплачену суму податку у розмірі 11 206,20 грн. в рахунок погашення узгодженого податкового зобов'язання у порядку календарної черговості за минулі періоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до податкового органу подано податкову декларацію від 31.10.2008 р. №159395 з податку на прибуток за три квартали 2008 року, відповідно до якої визначено суму податку у розмірі 18 010,00 грн., яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням від 15.01.2009 р. №13 позивач сплатив суму податку на прибуток за 2008 р. у розмірі 18 010,00 грн., де у графі призначенні платежі зазначив "податок на прибуток за 2008 рік".

При цьому, зі сплачених позивачем сум, частина коштів у розмірі 6 803,80 грн. була зарахована контролюючим органом на погашення податку на прибуток згідно податкової декларації, а частина коштів у розмірі 11 206,20 грн. спрямована на погашення податкового боргу, який виник за минулі періоди.

02.10.2009 р. позивачем було подано до контролюючого органу "Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок з податку на прибуток", яким було виправлено помилку за 2008 рік - зменшено суму податку на прибуток за 2008 рік на 15 500,00 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність таких дій податкового органу та вважає за необхідне зазначити, що право визначати призначення платежу, належить виключно платнику податків, тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, платник податку, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на прибуток, виконує своє зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Оскільки у податкового органу не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені платником податків суми за інші періоди, ніж визначені таким платником, то визначення періоду, протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення платником податків інших зобов'язань, є помилковим. Отже, безпідставними є висновки податкового органу щодо несвоєчасності сплати позивачем сум узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток, а відтак застосування штрафних санкцій також є неправомірним.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 р. у справі №2а-600/10/2570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.