Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Лосєв А.М. Цвіркун Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р.

у справі № 2а/2570/2247/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техагроком"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання нечинним та скасування рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техагроком" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення від 14.05.2010 р. про невизнання податковою звітністю уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2010 року.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивачем за результатами господарської діяльності за лютий 2010 року подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість. Подання декларації відбулося у електронній формі з використанням електронного цифрового підпису.

У зв'язку із самостійним виявленням помилок у декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року позивачем складено уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, який було також направлено відповідачу в електронному вигляді з використанням електронного підпису.

Листом від 14.05.2010 р. №6127/10/28-108 позивача повідомлено, що надісланий електронною поштою 12.05.2010 р. уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок податковим органом не визнаний як податкова звітність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для невизнання податковою звітністю уточнюючого розрахунку позивача слугував висновок податкового органу про відсутність у ньому обов'язкового реквізиту, а саме - електронної адреси позивача.

Відповідно до абзацу першого п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

За змістом абзацу п'ятого п.п. 4.1.2 п. 4.1 цієї ж статті Закону (2181-14) податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Таким чином, наведеним нормативним положеннями передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків, серед яких відсутні такі підстави як незазначення платником такого реквізиту, як електронна пошта, на який посилається податкова інспекція.

Слід також зазначити, що наведені контролюючим органом факти не впливають на показники поданого позивачем уточнюючого розрахунку, не призводять до неможливості або ускладнення перевірки податковим органом зазначених у ньому даних, відтак відсутні підстави для невизнання уточнюючого розрахунку документом податкової звітності.

Наведене дозволило судам дійти обґрунтованого висновку стосовно відсутності підстав у податкового органу для неприйняття уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок через незазначення електронної адреси.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р. у справі № 2а/2570/2247/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.