Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Лосєв А.М. Цвіркун Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2009 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 р.

у справі №2а-9321/08/0470

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4

до Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2006 р. позовні вимоги задоволено: визнано неправомірним податкове повідомлення-рішення від 09.02.2004 р. №0000791700/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.09.2008 р. вказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2009 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено камеральну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2002 р. по 01.01.2004 р., про що складено акт від 09.02.2004 р. №000141, яким встановлено порушення позивачем пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.02.2004 р. №0000791700/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17 092,95 грн., з яких 16 279,00 грн. за основним платежем та 813,95 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, позивач в порушення вимог пп.7.7.1 п.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" оподатковував доходи від торгівельно-посередницької діяльності за нульовою ставкою, передбаченою пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" для операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса в живій вазі сільськогосподарськими товаровиробниками усіх форм власності та господарювання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач у період з вересня 2002 року по грудень 2003 року здійснював торгівельно-посередницьку діяльність по закупівлі молока у населення та продаж його переробному підприємству, при цьому застосовував нульову ставку при визначенні податку на додану вартість, передбачену пп.6.2.6 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому, у розділах декларацій "Податкові зобов'язання" у графі 2.2 "Інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою" за вказаний період задекларовано обсяги валового доходу, отриманого від реалізації молока у розмірі 97 679,00 грн.

Підпункт 6.2.6 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає нарахування податку за нульовою ставкою по операціях з продажу переробними підприємствами молока і м'яса у живій вазі сільськогосподарськими товаровиробниками усіх форм власності і господарювання.

Згідно ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років", сільськогосподарський товаровиробник - це фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у перевіряємому періоді займався торгівлею продуктів харчування та закупівлею молока від населення, що виключає розповсюдження дії положень норми пп. 6.2.6 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" на нього.

Крім того, позивач у ході розгляду справи не заперечував того факту, що ним дійсно невірно були складені податкові декларації.

Відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання,

Таким чином, керуючись наведеними законодавчими приписам, а також зважаючи на той факт, що неправильне складання податкових декларацій не позбавляло позивача права подати уточнюючу декларацію при самостійно виявлених помилках, що останнім зроблено не було, суди дійшли правомірного висновку про обґрунтованість прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 09.02.2004 р. №0000791700/0 та відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2009 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 р. у справі №2а-9321/08/0470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.