Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Лосєв А.М. Цвіркун Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р.

у справі № 15/203-07-4651А (№22-а-1487/08)

за позовом Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді ТОВ

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

Спільне українсько-англійське підприємство "Панком-Юн" у вигляді ТОВ (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі - відповідач) про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Одеської області від 06.08.2007 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено: визнано частково протиправним та скасовано рішення від 30.05.2007 р. №0000562200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 693,72 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог діючого валютного законодавства України по контракту від 20.11.2006 р. №GCP0680, про що складено акт від 23.05.2007 р. №4462/22-00/22447150/44, яким встановлено порушення вимог ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", у частині несвоєчасного надходження товару на адресу позивача на суму 136 804,50 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято рішення від 30.05.2007 р. №0000562200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8 044,11 грн.

Спірним є рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 693,72 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спільним українсько-англійським підприємством "Панком-Юн" у вигляді ТОВ було укладено імпортний контракт від 20.11.2006 р. № GCP 0680 з компанією "Tianjin FAW Imp.".

На виконання умов вказаного контракту позивачем здійснено передплату на користь нерезидента у сумі 27 090 дол. США, згідно банківських документів від 08.12.2006 р. та 14.12.2006 р.

Таким чином, граничний термін надходження імпортної продукції, згідно Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , визначений у 90 днів, та відповідно є 08.03.2007 р. та 14.03.2007 р.

Як зазначено податковими органами в акті перевірки поставка товару оформлена ВМД типу ІМ-40 від 30.03.2007 р. № 500060000/7/208436 на суму 136 804,50 грн., що еквівалентно 27 090 дол. США.

Враховуючи вказане податковим органом зроблено висновок про прострочення позивачем встановленого законом строку поставки імпортного товару.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з п.п. 3.1 і 3.2 розд. 3 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 136 від 24.03.1999 р. (z0338-99) , відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня здійснення авансового платежу (виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами передбачених строків поставки товарів тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Статтею 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено, що моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Згідно зі ст. 37 Митного кодексу України переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України товарів та інших предметів.

За змістом ст. 43 Митного кодексу України у разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів, митний контролю розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. №574 (574-97-п) , вантажна митна декларація є заявою, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів.

Аналізуючи наведені нормативні акти, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку що вантажно-митна декларація є документом, який засвідчує факт і дату фактичного переміщення через митний кордон товарів.

Вантажна митна декларація не є єдиним документом, виключно яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон України.

Перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення на Україну і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, основою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товарно-супровідних документів, на яких постановлено відтиск штампу "під митним контролем" з відповідною датою, який засвідчує факт і дату митного кордону України.

Як вбачається з наданого позивачем коносаменту відтиск "під митним контролем", та, відповідно, перетин митного кордону України при переміщенні товару здійснено 21.03.2007 р.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що розмір пені за порушення позивачем передбачених строків поставки товарів повинен розраховуватись по 21.03.2007 р. - дату перетину митного кордону України, а не по 30.03.2007 р., як зазначено податковим органом.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про неправомірність рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.05.2007 р. № 0000562200/0 у частині нарахування суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 693,7215 грн.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р. у справі №15/203-07-4651А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.