Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Розваляєвої Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Алушта Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 3 лютого 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Алушта Автономної Республіки Крим до державного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту "Кримспецгідрорембуд" про стягнення заборгованості, -

03 січня 2012 року Управління Пенсійного фонду України в м. Алушта Автономної Республіки Крим (далі УПФ) пред'явило позов до державного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту "Кримспецгідрорембуд" про стягнення заборгованості за фінансовими санкціями в розмірі 17868,53 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 3 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що УПФ 08 листопада 2011 року у відношенні державного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту "Кримспецгідрорембуд" винесене рішення № 780 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України № 1058 від 09 липня 2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 2619,42 грн. та нарахування пені в розмірі 15249,11 грн. за період з 20 листопада 2008 року по 20 листопада 2009 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову послався на те, що на час прийняття позивачем рішень про застосування до відповідача фінансових санкцій та пені норма пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України № 1058, на яку посилався позивач у рішеннях, втратила чинність у зв'язку із набранням 08 липня 2010 законної сили Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) № 2464. Суд першої інстанцій також послався на те, що позивач з 01 січня 2011 року не вправі за порушення, вчинені до 01 січня 2011 року, нараховувати штрафи та пеню, визначені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки передбачені відповідними нормами склади правопорушень та санкції втратили чинність і їх застосування з 01 січня 2011 року суперечить статті 58 Конституції України .

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції та залишив постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 3 лютого 2012 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій із огляду на наступне.

До 1 січня 2011 року відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) . Зазначеним Законом визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено порядок обчислення та сплати страхових внесків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Згідно пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Абзацом 5 пункту 7 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що УПФ протиправно винесло рішення № 780 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України № 1058 від 09 липня 2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки зазначена норма Закону втратила чинність з 1 січня 2011 року і не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Алушта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 3 лютого 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.