Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

судді - доповідача Мироненка О.В.

суддів - Розваляєвої Т.С.

Чумаченко Т.А.

провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 про визнання рішень недійсними за касаційною скаргою представнка ОСОБА_2 на постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 31 серпня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року,

У серпні 2011 року позивачка звернулася в суд із позовом до Маріупольської міської ради, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень виконкому Маріупольської міської ради № 181/7 від 15.07.1998 року, № 53/16 від 18.02.1998 року про приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 серпня 2012 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції позивачка та її представник звернулися зі скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року апеляційні скарги позивачки та її представника залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, представник позивачки звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивачка, після смерті чоловіка ОСОБА_4, користується земельною ділянкою площею 500 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення виконкому Жовтневої районної ради депутатів м. Жданова № 9 від 04.05.1966 року про вилучення земельної ділянки та відводі її ОСОБА_4 для будівництва жилого будинку, договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві приватної власності від 18.06.1966 року (а.с.24,6-8)

Рішеннями виконкому Маріупольської міської ради № 53/16 від 18.02.1998 року, № 181/7 від 15.07.1998 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 передано в приватну власність '' * земельну ділянку площею 1279 кв.м, що знаходиться в їх користуванні, для обслуговування жилого будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11,13,187)

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 т 01.10.1998 року видано Державний акт на право приватної власності на землю площею 0,1279 га, в якому зазначено, що земельна ділянка передана у власність на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 15.07.1998 року № 181/7. (а.с.14)

ОСОБА_6 12.03.2007 року видано Державний акт на право приватної власності на землю площею 0,1279 га, в якому зазначено, що земельна ділянка передана у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.09.2005 року, рішення виконкому Маріупольської міської ради від 15.07.1998 року № 181/7. (а.с.52)

ОСОБА_7 12.03.2007 року видано Державний акт на право приватної власності на землю площею 0,1279 га, в якому зазначено, що земельна ділянка передана у власність на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 15.07.1998 року № 181/7 (а.с.53)

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

На підставі ч.ч.2 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується актом, крім випадків, визначених

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

Також, ст. 126 Земельного кодексу України (2768-14) встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно вимог ст. 152 Земельного Кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент прийняття в 1998 році спірних рішень виконавчим комітетом позивач, її чоловік з огляду на приписи ст. 23, ст. 30 Земельного Кодексу (2768-14) (в редакції від 18.12.1990 року), не зареєстрували право власності або право користування на землю, тому відповідач не порушив та не міг порушити право, якого у позивача не існувало.

ОСОБА_2 не наділена правом вимагати усунення будь-яких порушень її прав на землю, оскільки не зареєструвала право власності (користування) на земельну ділянку у встановленому законом порядку, не надала суду документів, які б підтвердили її право володіння, користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1. Позивач, зауважуючи, що є власником земельної ділянки за спадщиною, на на час розгляду справи в суді не отримала свідоцтво про право на спадкове майно, що залишилося після смерті чоловіка ОСОБА_4

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу представнка ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 серпня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.