Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

судді - доповідача Мироненка О.В.

суддів - Сороки М.О.

Чумаченко Т.А.

провівши попередній розгляд справи за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Птахоплемзавод "Коробівський" про стягнення адміністративно-господарський санкцій та пені за касаційною скаргою Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2011 року,

У лютому 2010 року позивач звернувся в суд із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Птахоплемзавод "Коробівський" про стягнення адміністративно-господарський санкцій та пені.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2011 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рушення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) було подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ).

У вказаному вище звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 213 осіб, в зв'язку з чим кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 Закону становить 9 осіб. Фактично на підприємстві відповідача у 2008 році і працювало 8 інвалідів.

Згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Також, статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підприємства, установи і організації, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не - може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що відповідачем було виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування відповідного центру зайнятості з метою їх працевлаштування, а тому суд прийшов до висновку, що в діях відповідача відсутня вина у не працевлаштуванні інвалідів на створене ним робоче місць для інвалідів, наявність якого є обов'язковою умовою накладення на відповідача штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій та пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.