Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2010 у справі № 2а-47409/09/1670

за позовом Малого приватного підприємства "Шквал"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування акту про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість,-

Підприємство звернулось до суду з позовом про визнання протиправним рішення щодо анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (далі - ПДВ), відміну анулювання реєстрації платника ПДВ та скасування акту від 30.09.2009 про анулювання реєстрації Підприємства як платника ПДВ, що було здійснено на підставі пп. "в" п. 9.8 ст. 9 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та п. 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1120-р "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" (1120-2009-р) у зв'язку із виписуванням податкових накладних, по яким не декларував податкові зобов'язання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що зазначене рішення прийнято податковим органом у порушення норм чинного законодавства.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду міста від 24.02.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2010, позовні вимоги Підприємства задоволено частково, скасовано акт про анулювання реєстрації платника ПДВ від 30.09.2009 №178, у решті позовних вимог відмовлено.

Рішення судів щодо задоволення позовних вимог вмотивовано відсутністю підстав, з якими пп."в" п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" пов'язує можливість анулювання реєстрації особи як платника ПДВ.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

На обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на п.3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1120-р "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" (1120-2009-р) , яким передбачено "іншу причину" у розумінні пп. "в" п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" для анулювання реєстрації особи як платника ПДВ, а саме недекларування (несплата) такою особою податкових зобов'язань. Скаржник зазначає, що позивачем виписано податкові накладні на користь контрагентів проте такі накладні не були включені ним до складу своїх податкових зобов'язань, що, на думку контролюючого органу, є підставою для анулювання реєстрації платника ПДВ.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за оспорюваним актом реєстрацію Товариства як платника ПДВ було анульовано з посиланням на пп. "в" п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пп. "в" п. 9.8 ст. 9 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність з 01.01.2011) реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.

Анулювання реєстрації на зазначених підставах здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу (п. 25.2 Положення про реєстрацію платників ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 № 79 (z0208-00) ).

За змістом п. 25.2.1 наведеного Положення органи державної податкової служби здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, які включені до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації у разі існування підстав, визначених у пп. "б" - "ґ" цього Положення. Такі рішення можуть бути прийняті за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей).

Проте, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено існування будь-якого з фактів перелічених у п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку судів про відсутністю підстав, з якими пп."в" п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" пов'язує можливість анулювання реєстрації особи як платника ПДВ.

Зроблене податковим органом тлумачення цієї правової норми, відповідно до якого є "інші причини", крім перелічених, для настання такого юридичного наслідку, як анулювання реєстрації платника ПДВ, не ґрунтується на змісті цієї норми, оскільки поняття "будь-які інші причини" вжито у контексті звільнення особи від сплати податку з інших підстав, ніж за рішенням суду, та не передбачає наявність інших обставин як підставу для анулювання вказаної реєстрації.

Твердження податкової інспекції про те, що позивач здійснює виписування податкових накладних на користь контрагентів, проте не включав їх до складу податкових зобов'язань є підставою для анулювання реєстрації платника податку також не можуть бути взяті до уваги, оскільки неправомірне формування податкового кредиту, заниження чи завищення податкових зобов'язань з ПДВ є підставою для донарахування платникові податкових зобов'язань з цього податку, застосування до платника фінансових санкцій, позбавлення його права на отримання податкової вигоди у вигляді бюджетного відшкодування тощо, однак не має наслідком анулювання свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ.

Не можна визнати слушними і посилання скаржника на п.3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1120-р (1120-2009-р) "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість", оскільки підзаконний акт Кабінету Міністрів України не може змінювати елементи правового механізму регулювання податку на додану вартість, встановлені Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Суди також дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним рішення щодо анулювання реєстрації платника ПДВ та відміну анулювання реєстрації платника ПДВ, оскільки як вірно зазначено судом першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, саме по собі рішення про анулювання реєстрації ніяк не впливає на права позивача, не створює для нього обов'язків та не визначає правову поведінку позивача, а в силу положень розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1120-р (1120-2009-р) "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість", що дія акту про анулювання платника ПДВ зупиняється до набрання законної сили рішенням у справі про оскарження такого акту, у суду були відсутні правові підстави вважати, що позивач виключений з Реєстру платників ПДВ.

З огляду на вищевикладене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи Державної податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2010 у справі № 2а-47409/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.