Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 15.03.2011 року по справі № 2а-909/10/2770 за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя до Міністерства Оборони Російської Федерації в особі 64 Управління начальника робіт Міністерства Оборони Російської Федерації про стягнення заборгованості, -

Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя звернулась до суду із позовом до Міністерства Оборони Російської Федерації в особі 64 Управління начальника робіт Міністерства Оборони Російської Федерації про стягнення заборгованості перед бюджетом з податку на прибуток підприємств, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, у розмірі 973213,10 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 15.03.2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Ленінському районі міста Севастополя звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення окружного та апеляційного адміністративних судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації створене при Морський інженерній службі Чорноморського флоту на підставі директиви начальника Головного штабу ВМФ від 13.01.1958 № 11/2713С з 15 лютого 1958 року з місцем дислокації у місті Севастополі. Територія 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації є військовим містечком № 307, яке входить до переліку і параметру об'єктів Чорноморського флоту Російської Федерації в місті Севастополі, додатка № 2 до Угоди між Російською Федерацією і Україною щодо параметрів розділу Чорноморського флоту. 64 Управління начальника робіт було зареєстроване у якості платника податків. Як юридична особа не зареєстровано. 64 УНР діяло на підставі положення про 64 управління начальника робіт, затвердженого командиром військової частини 53158 (Морської інженерної служби Чорноморського флоту Російської Федерації) 30.10.2008, відповідно до якого воно не було юридичною особою та здійснювало свою діяльність по довіреності, виданої командиром військової частини 51358.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, позивачем було проведено планову виїзну перевірку 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації з питань дотримання вимог податкового валютного ті іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 30.09.2007, результати якої зафіксовані в акті від 08.04.2008 № 33/23-1/07823259/3319/10.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що виявилось у занижені суми скорегованого валового доходу у розмірі 11723226 гривень 85 копійок, порушення пункту 5.1,підпункту 5.6.1 пункту 5.6, пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що виявилось у заниженні валових витрат на суму 9127945,00 грн. Вказані порушення призвели до заниження розміру податку на прибуток підприємств у сумі 648820,46 грн.

21.04.2008 Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя було прийнято податкове повідомлення рішення про визначення 64 Управлінню начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 973230,69 грн., в тому числі: основний платіж 648820,46 грн. та штрафні санкції 648820,46 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення суму нарахування з податку на прибуток підприємств було змінено, а саме: винесено податкове повідомлення-рішення від 29.05.2008 № 000243231/1 про визначення основної суми зобов'язання у розмірі 648820,46 грн. та штрафних санкцій у розмірі 324410,23 грн. У ході подальшої процедури адміністративного оскарження податкові нарахування залишені без змін, прийняті податкові повідомлення рішення від 30.07.2008 № 000243231/2 та від 16.10.2008 № 000243231/3.

На адресу відповідача було направлено першу податкову вимогу від 29.07.2009 №1/436 з пропозицією погасити наявну заборгованість перед бюджетом у розмірі 3233026,99грн., яке було вручене уповноваженій особі 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації, про що свідчить її підпис на корінці поштового повідомлення.

Другу податкову вимогу від 08.09.2009 № 2/498 на суму 3239817,21 грн. було направлено на адресу платника та вручене уповноваженій особі відповідача, що підтверджується її підписом на корінці поштового повідомлення.

Підставою для звернення позивача до суду із вказаним позовом стало те, що податкова заборгованість відповідача з податку на прибуток підприємств з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій та переплати у розмірі 17 гривень 59 копійок, що існувала станом на 02 березня 2009 року, складає 973213,10 грн., у добровільному порядку відповідачем не погашається. При цьому позивач посилається на те, що 64 Управління начальника робіт Міністерства Оборони Російської Федерації є постійним представництвом Міністерства оборони Російської Федерації, зареєстровано у податковому органі як платник, зокрема і податку на прибуток підприємств, звітує податковому органу щодо сплати серед інших і зазначеного податку, здійснює на території України господарську діяльність, а тому відповідач повинен її сплатити.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що позивачем не доведено наявності у 64 Управління начальника робіт правового статусу представництва Міністерства Оборони Російської Федерації в Україні, а відтак і обов'язку у відповідача сплачувати спірну суму податків і зборів згідно вимог чинного законодавства України.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що зазначені висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених фактичних обставин справи при належному застосуванні норм чинного законодавства до спірних правовідносин.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зокрема, встановлюючи фактичні обставини справи, судами не було вчинено відповідних процесуальних дій з метою достеменного з'ясування правового статусу відповідача. Зокрема, зазначаючи про відсутність законних підстав для кваліфікації останнього як представництва нерезидента, судами при цьому не було надано оцінки відповідним доводам контролюючого органу щодо необхідності визначення належними засобами постійного місця діяльності та встановлення факту здійснення власне підприємницької діяльності відповідача на території України, з урахуванням визначення терміну "постійне представництво", наведеного у пункті 1.17 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та статті 5 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків від 08 лютого 1995 року, ратифікованого 06 жовтня 1995 року, що набрала чинності з 03 серпня 1999 року.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя задовольнити частково.

Ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 15.03.2011 року по справі № 2а-909/10/2770 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Ухвала складена у повному обсязі 06.12.2013р.