Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року

у справі № 826/11044/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРК" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, адміністративний позов задовоено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві № 0001332280, № 0001342280 від 27 червня 2013 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивач проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ТРК" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт за № 1793/22-80/30370381 від 06.06.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого ним задекларовано податковий кредит на загальну суму 2 942 975,00 грн. за березень 2009 року - липень 2012 року та пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем сформовано валові витрати у загальному розмірі 14 714 882,00 грн. за І квартал 2009 року - ІІІ квартал 2012 року за наслідками операцій з контрагентами: ТОВ "БК "Рембудтранс", ТОВ "Група Компаній Еко", ТОВ "СВН "Антарекс" та ПП "Унісон Дизайн".

На підставі акту перевірки 27.06.2013 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001332280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 937 917,00 грн., з яких основного платежу - 625 868,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій - 312 049,00 грн.; № 0001342280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 3 535 658,00 грн., з яких основного платежу - 2 358 462,00 грн., штрафних санкцій - 1 177 196,00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та неправомірними.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктами 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

В пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згдно з пп. 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У абз. 1 п.198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 2001. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно абз. 1 п. 138.2ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1ст. 139 ПК України - не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ "БК Рембудтранс", ПП "Унісон Дизайн", ТОВ "Група компаній Еко" на підставі укладених договорів-підряду на виконання будівельно-ремонтних робіт, а також договору-субпідряду з ТОВ "СВН-Антарекс", який зобов'язується власними силами та/чи залученими силами надавати послуги генерального підряду.

На підтвердження виконання договірних взаємовідносин з зазначеними контрагентпми, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток в матеріалах справи наявні первинні документи, а саме: договори, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), платіжні доручення.

Стосовно ТОВ "БК "Рембудтранс", з матеріалів справи вбачається, що первинна бухгалтерська документація за взаємовідносинами позивача з ТОВ "БК "Рембудтранс" 08.06.2012 року була вилучена УПМ ДПС у місті Києві згідно протоколу обшуку, а саме: договори за період з 01.01.2009 року по 31.08.2010 року; платіжні доручення, наведені у додатку до протоколу обшуку від 08.06.2012 року; кошториси, перелік яких наведений у реєстрі договорів за період з 01.01.2009 року по 31.08.2010 року; акти виконаних робіт, перелік яких наведений у реєстрі актів виконаних робіт за період з 01.01.2009 по 31.08.2010, та податкові накладні за період з 01.01.2009 року по 31.08.2010 року. Однак зі змісту акта перевірки вбачається, що на вимогу податкового органу первинна документація підприємства стосовно взаємовідносин із зазначеним контрагентом позивачем надавалася.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що роботи, що були виконані ТОВ "СВН Антарекс", ПП "Унісон Дизайн", ТОВ "Група Компаній Еко" та ТОВ "БК Рембудтранс" і передані позивачу, в подальшому були передані замовникам.

Зокрема, факт використання даних робіт у власній господарській діяльності підтверджується договорами субпідряду з ТОВ "ФМ-Стандарт", ТОВ "ФМ-Стандарт", ТОВ "РЕК Альфа", ТОВ "Сучасні технології будівництва", ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", ТОВ "РЕК-АЛЬФА", ТОВ "Вест Гейт Логістик", ЗАТ "Трикотажна фабрика "Роза", ЗАТ "Корпорація Укржилюуд", представництвом в Україні "Зе ПіБіЕн КАМПАНІ" (США), ТОВ "Рекламно-информационное агентство "АММ" та наявними у справі документами на виконання вказаних договорів.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названими контрагентами ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Посилання податкового органу на наявність кримінальних проваджень, порушених відносно посадових осіб ТОВ "Група компаній Еко" та ТОВ "БК Рембудтранс", правомірно не прийняті судами до уваги, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, яке в матеріалах даної справи відсутнє. Сам факт наявності кримінального провадження не є підставою для висновків про нереальність господарських операцій.

Крім того, з приводу посилання представника відповідача в судовому засіданні на наявність вироку Дніпровського районного суду м.Києва від 26 грудня 2012 року у кримінальній справі № 2604/18942/12 відносно фінансового директора ТОВ "Група компаній Еко" колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вони не спростовують реальність спірних операцій, оскільки фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ТОВ "Група компаній Еко" не були предметом дослідження у відповідній кримінальній справі.

Тому зазначений вирок суду у кримінальному провадженні, враховуючи частину четверту статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не є обов'язковим для адміністративного суду у цій справі, оскільки не стосується правових наслідків дій Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК".

Висновок відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами сформовано на підставі висновків актів "Про неможливість проведення зустрічної звірки". Однак в даних актах предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та його контрагентом, отже вони не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції та ґрунтуються лише на припущеннях про відсутність у контрагентів документів, що підтверджують здійснення відповідних операцій.

Судами вірно зазначено про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 826/11044/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.