Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Цвіркуна Ю.І. (доповідач),суддів -Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Стар Кар"

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року

у справі № 802/2487/13-а

за позовом Приватного підприємства "Стар Кар"

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Приватне підприємство "Стар Кар" звернулось до суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі Вінницька - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 13 травня 2013 року № 0002032205 та №0002042205.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задоволено повністю, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Стар Кар" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасовано, прийнято нову постанову. В задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема п. 134.1 ст. 134, п. 138.2. ст. ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139, п. 198.6, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення першої інстанції.

Відповідач в судове засідання не зяввся, про дату час та місце судового розгліду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

На підставі наказу Вінницької ОДПІ від 27.03.2013 року №1180/22 та в порядку ст. 78 ПК України відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП "Стар Кар" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні господарських операцій з ТОВ "Ферріт Д", ПП "АТМ", ТОВ "ВК Віконні системи", ТОВ "Галактика М", ПП "Екоскан Сервіс", ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Дидактика", ТОВ "Ліга", ТОВ "Лігран", ТОВ"Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт Д", ТОВ "Супутник", ПП "Транс-Атлантіка Сервіс", ТОВ "Шоковіта", ПП "Мегіур", ТОВ "Техніка" за період з 01.01.2010 року по 31.01.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті якого, підприємством було занижено податок на додану вартість у розмірі 139375 грн., а також порушення п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України у вигляді заниження податку на прибуток в сумі 182337,00 грн.

На думку податкового органу, зазначені порушення виникли у зв'язку із тим, що господарські операції позивача з ПП "АТМ" не мають реального настання правових наслідків у фінансово-господарських відносинах, в результаті чого, позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту та до складу валових витрат операції за його участі.

За результатами перевірки податковим органом складено акт №1405/2205/37489652 від 11.04.2013 року, на підставі висновків якого, Вінницька ОДПІ винесла податкове повідомлення-рішення форми "В4" №0002042205 від 13.05.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 139375 грн. та податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0002032205 від 13.05.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 182337,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вчинення господарських операцій із позивачем контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних та інших первинних документів, дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту. Тому, суд прийшов до висновку, що висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті на його основі є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано пояснень щодо доцільності залучення контрагента з іншої області для надання подібних послуг чи відсутності можливості самостійного виконання вказаних послуг, а також не надано доказів узгодження всіх необхідних умов для виконання такого договору. Наявність у позивача первинних документів бухгалтерського обліку, що формально відповідають вимогам закону, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, здійснених з вказаним контрагентом, оскільки матеріалами справи не підтверджено наявність руху активів платника, наслідком чого було б отримання останнім економічної вигоди в результаті вчинення таких операцій.

Крім того, суд дійшов висновку про формування службовими особами суб'єкта підприємницької діяльності валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість шляхом віднесення до їх складу робіт або послуг, які фактично виконані власними силами, або іншим підприємством з меншими матеріальними витратами. Також позивачем не обґрунтовано економічну доцільність залучення суб'єкта господарювання територіально віддаленого від місцезнаходження позивача та не надано доказів, того що транспортні засоби фактично доставлялись на місце проведення робіт щодо сертифікації.

Суд касаційної інстанції вважає, що правильними є висновки суду першої інстанції та з висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу вимог п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Положеннями п. 138.2 статті 138 ПК встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач протягом періоду, що перевірявся, уклав договір доручення про надання інформаційно-консультаційних послуг на проведення робіт щодо сертифікації продукції №5-5/12Д від 05.05.2012р. з ПП "АТМ". Відповідно до п.1.1. Договору Повірений за дорученням Довірителя зобов'язується в інтересах останнього здійснювати від імені Довірителя та за його рахунок юридичні дії відносно проведення робіт щодо сертифікації продукції та послуг, що надає Довіритель. У п. 3.2 цього Договору передбачено надання повіреному коштів на виконання робіт/послуг, зазначених у розділі 1 Договору, а також компенсація Повіреному витрат, понесених у зв'язку із виконанням доручення.

Отже, на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ПП "АТМ", а також віднесення витрат до складу валових витрат, в матеріалах справи наявні акти здачі-приймання робіт, податкові накладні та їх реєстри, карти рахунку, рахунки на оплату та сертифікати відповідності, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) . Тому, підстави вважати їх неналежно оформленими - відсутні.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором.

За правилами статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, судове рішення цього суду підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220, 226, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Стар Кар" задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.