Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року у справі за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до реєстратора комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" Іванової Наталії Миколаївни, комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", третя особа державне підприємство Одеська залізниця про скасування рішення, -

Міністерство транспорту та зв'язку України пред'явило позов до реєстратора комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" Іванової Н.М., комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" (далі КП "Одеське МБТІ та РОН"), третя особа державне підприємство Одеська залізниця про скасування рішення про відмову в реєстрації та зобов'язання зареєструвати право власності на комплекс будівель дистанції контактної мережі (ЕЧК-18) Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора КП "Одеське МБТІ та РОН" Іванової Н.М. від 16 листопада 2009 року про відмову в реєстрації, зобов'язано КП "Одеське МБТІ та РОН" зареєструвати право власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкти нерухомості на комплекс будівель дистанції контактної мережі (ЕЧК-18) Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці загальною площею 373,6 м??, зареєстрованої за адресою: м. Одеса, станція Одеса-Застава-1, що перебуває в повному господарському віданні державного підприємства Одеська залізниця.

Не погоджуючись із судовими рішеннями скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі КП "Одеське МБТІ та РОН", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 29 квітня 2009 року у справі № 27/62-08-2770 за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Одеської міської ради, КП "Одеське МБТІ та РОН", третя особа держане підприємство Одеська залізниця визнано право державної власності за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на комплекс будівель дистанції контактної мережі (ЕЧК-18) Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці загальною площею 373,6 м?, зареєстрованої за адресою: м. Одеса, станція Одеса-Застава-1, що перебуває в повному господарському віданні державного підприємства Одеська залізниця.

Вказане рішення набрало законної сили 10 травня 2009 року.

19 травня 2009 року Міністерство транспорту та зв'язку України звернулося до КП "Одеське МБТІ та РОН" із заявою про реєстрацію права власності на зазначений вище комплекс будівель. Для проведення реєстраційних дій позивачем було надано рішення суду від 29 квітня 2009 року та технічний паспорт на виробничий будинок.

16 листопада 2009 року реєстратором КП "Одеське МБТІ та РОН" прийнято рішення про відмову в реєстрації у зв'язку з відсутністю назви "станція Одеса-Застава-1" в реєстрі словників топонімічних назв Інформаційного центру Міністерства юстиції України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) та Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року (z0157-02) (далі - Положення) та зазначив, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову в реєстрації права власності, КП "Одеське МБТІ та РОН" обмежило позивача в здійсненні права власності, набутого у встановленому законом порядку, чим грубо порушило вищенаведені вимоги чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2010 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій погоджується із огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Частинами 1, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку: облік заяви про державну реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.

Державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є: державний акт на право власності на земельну ділянку у випадках, визначених законом; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; договір про приватизацію майна державних підприємств; договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку; нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об'єднання нерухомого майна; свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду; рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва; акти прийому нерухомого майна до експлуатації; договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно; рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що документи, що встановлюють виникнення, припинення, перехід прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав на нерухоме майно, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом, Цивільним кодексом України (435-15) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

З наведеного слідує, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови у проведенні державної реєстрації як невідповідність адреси будівлі зазначеної в заяві, інформації наявній у реєстрі словників топонімічних назв Інформаційного центру Міністерства юстиції України.

Разом з цим, із технічного паспорту нежитлових будівель контактних мереж (ЕКЧ-18) вбачається, що адреса даної будівлі: м. Одеса, ст. Одеса-Застава-1.

Суди дійшли до вірного висновку, що реєстратор КП "Одеське МБТІ та РОН" приймаючи 16 листопада 2009 року рішення про відмову в реєстрації права власності у зв'язку з відсутністю назви "станція Одеса-Застава-1" в реєстрі словників топонімічних назв Інформаційного центру Міністерства юстиції України діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституцією та законами України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, -

Касаційну скаргу комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.