Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Мироненка О. В., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області про скасування постанови,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області про скасування постанови № 32/6-Ю від 07 червня 2012 року по накладенню штрафу у сфері містобудівної діяльності.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що 09 квітня 2012 року позивачем відповідачу подано декларацію про початок виконання будівельних робіт - реконструкції двох частин корівників під цех по обробці граніту, ІІІ категорії складності.

Декларація зареєстрована 12 квітня 2012 року за № ЖТ 08312056775.

29 травня 2012 року відповідачем проведено позапланову перевірку позивача на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил.

Перевіркою встановлено, що на вищевказаному об'єкті будівельні роботи не виконуються. Всупереч пункту 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (461-2011-п) , об'єкт експлуатується (ведеться виробництво з оброблення природного каменю) без прийняття закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію.

Результати перевірки оформлені актом перевірки дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 29 травня 2012 року.

У зв'язку з виявленими порушеннями 07 червня 2012 року відповідачем винесено постанову № 32/6-Ю про накладення штрафу за експлуатацію або користування об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до адміністративного суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на підтвердження в судовому порядку фактів порушення позивачем приписів частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та правомірності дій відповідача з накладення штрафу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Згідно із частиною 8 статті 39 цього Закону експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Процедура прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (далі - об'єкти) встановлюється Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (461-2011-п) .

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція), поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Судами встановлено, що така декларація позивачем не подавалася, а відповідачем не реєструвалася.

За приписами пункту 6 частини 2 статті 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи в акті готовності об'єкта до експлуатації, зокрема, об'єктів III категорії складності - у розмірі дев'яноста мінімальних заробітних плат.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем неправильно встановлено факт експлуатації приміщення.

Зокрема, вказує, що фактично під час перевірки відповідачем зафіксовано здійснення пусконалагоджувальних робіт, а не експлуатації об'єкту будівництва. Відповідачем не доведено те, що позивач здійснював господарську діяльність, яка передбачає отримання прибутку. Проте, позивач прибуток за вказаний період не отримував. Насправді, спірні приміщення за договором оренди передані ОСОБА_5 Камінь, який знаходився в приміщенні, належить саме ОСОБА_5 Відповідачем допущені порушення вимог чинного законодавства, які регламентують порядок проведення перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності таких доводів.

Так, під час перевірки встановлено, що в приміщеннях позивача проводиться обробка каменю. Такі факти підтвердженні також показами свідків, фотоматеріалами. Достовірність цих доказів позивачем не спростована.

Відсутність прибутку у позивача не є тим доказом, на підставі якого можливо встановити відсутність факту експлуатації приміщення.

Посилання позивача на договір оренди, укладений з ОСОБА_5, є безпідставними. Так, в судових засіданнях судами встановлено, що ОСОБА_5 не зміг надати свідчення того, де знаходяться склади позивача, яка площа ним орендується, та скільки його продукції знаходиться в цих приміщеннях.

При цьому, на думку колегії суддів, за змістом наведених норм передача в оренду приміщень для здійснення господарської діяльності іншій особі також охоплюється поняттям "експлуатація об'єкту будівництва".

Доводи скаржника щодо порушень деяких норм законодавства, які регулюють порядок проведення перевірки, не спростовують факт допущення позивачем порушення в сфері містобудування, а отже і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлені обставини у справі та не порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року у справі - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.