Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олексієнка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання рішення неправомірним та спонукання до вчинення дій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року,

В лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про надання статусу особи на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано неправомірним рішення № 798 від 16.11.2009 року управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області в частині відмови ОСОБА_3 у встановленні статусу особи на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Зобов'язано відповідача встановити ОСОБА_3 статус особи на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та видати посвідчення встановленого зразка.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради задоволено, а постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2010 року - скасовано. В справі прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, ОСОБА_3 звернулась з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки воно ухвалено відповідно до норм матеріального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували приналежність позивачки до осіб зазначених у ст. ст. 6, 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому чинність вищевказаного Закону на неї не поширюється.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 (чоловік позивачки) у період з 1963 року по 1988 рік проходив військову службу та в цей час хворів на атеросклероз аорти та коронарних артерій, який в подальшому став захворюванням і причиною смерті пов'язаних з проходженням військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", передбачено, що дія цього закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи наслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули чи пропали безвісти.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" чинність цього Закону поширюється на: сім'ї військовослужбовців, партизанів підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій чи конфліктів.

З урахуванням викладених норм, а також того, що лист Міністерства праці та соціальної політики України від 26.10.1998 року за № 01-3/1589-05-03, на який суд першої інстанції посилався при задоволенні позовних вимог, втратив чинність відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 01.03.2010 року за № 164/0/15-10/014, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість скасування постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2010 року судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який повно та всебічно дослідивши всі обставини справи та давши належну правову оцінку доказам, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки дії суб'єкта оскарження відповідають чинному законодавству.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована апеляційним судом, а в справі ухвалено нове законне рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 КАС України колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.