810/823/13-а Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість - 27.11.2013 Прийняття

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 20.09.2012 року по 03.10.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 13.07.2010 року по 31.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 17.10.2012 року № 1272/22-01/37183990, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.4 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК укпаїни), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 570 118,00 гривень; п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 274 383,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 01.11.2012 року № 0000702301, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 643 489,00 гривень, з них основного платежу 571 244,00 гривні та 72 245,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій, податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 01.11.2012 року № 0000712201, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 329 480,00 гривень, з них 274 383,00 гривні основного платежу та 55 097,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій, а також податкове повідомлення-рішення форми "П" від 01.11.2012 року № 0000722201, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 23 236,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень до органів Державної податкової служби спірні рішення були залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори є таким, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Еверест" та ТОВ "Майра" у 2010 році укладено усні угоди на поставку цукру. На виконання умов договорів ТОВ "Еверест" та ТОВ "Майра" було видано позивачу видаткові та податкові накладні. Оплата за придбаний товар підтверджується виписками банку по рахунку.

Крім того, судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та ТОВ "Ютрімекс" 01.11.2010 року укладено договір № 01/11/10-1 поставки товару (цукор-пісок). Господарські операції оформлені податковими та видатковими накладними. Оплата за придбаний підтверджується виписками банку по рахунку.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.09.2010 року позивач уклав договір № 29/09 купівлі-продажу товару (цукру-піску) з ТОВ "Юрія Транс". Як додаток до договору сторонами складено специфікацію № 1 на суму 524 000,00 гривень разом з ПДВ. Факт поставки товару підтверджується видатковими та податковими накладними. Оплата за договором підтверджується випискою по рахунку позивача.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 14.03.2011 року позивач (постачальник) уклав договір поставки № П3462 з ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У." (покупець) продукції, переліченої у Специфікації, яка є додатком до договору.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що в підтвердження своєї правосуб'єктності при укладенні договору постачальник передає покупцю копії таких документів: свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (свідоцтво про державну реєстрацію підприємця, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи); витяг із статуту з усіма змінами на дату укладання договору (розділи: загальні положення, види діяльності, управління підприємством) - для юридичних осіб та/або інші положення та документи, на підставі яких юридична особа здійснює господарську діяльність; установчий договір (у випадку наявності); документ, що засвідчує повноваження особи, яка підписує договір; довідку з управління статистики про внесення до ЄДРПОУ; свідоцтво платника ПДВ (якщо особа не є платником ПДВ, надається документ, який підтверджує присвоєння ІПН); свідоцтво платника Єдиного податку (у випадку наявності); платіжні документи про сплату єдиного податку або авансових платежів доходів фізичних осіб; довідка про взяття на облік платника податків; довідка про відкриття рахунку в банку; ліцензії на здійснення видів діяльності, що є обов'язковими для реалізації даного договору. Пункт 9.4. В підтвердження своєї правосуб'єктності при укладенні договору Постачальнику передаються копії зазначених документів по запиту Постачальника.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що вищевказаних документів, складання яких передбачено наведеними пунктами цього договору, позивачем суду не надано.

Крім того, судами встановлено, що 01.09.2010 року позивачем укладено два договори оренди вантажних автомобілів ОСОБА_5, згідно з якими останній передав у користування позивачу вантажні автомобілі НОМЕР_4 та д.н.з. НОМЕР_5 з причепом д.н.з. НОМЕР_6.

На підтвердження подальшого руху товару позивачем надано суду податкові, видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, подорожні листи.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у всіх подорожніх листах, що містяться в матеріалах справи, не зазначено необхідних відомостей: час виїзду із гаража та повернення в гараж, дані про витрати пального, не зазначено його марки, залишку при поверненні, не вказано час роботи та режим роботи водія, відсутні відомості про посвідчення водія, ким перевірено, підпис диспетчера, чи допущений водій за станом здоров'я до управління, чи виїзд дозволений, підпис механіка, підпис водія про прийняття автомобіля, здача водія та прийняття механіком автомобіля. При цьому, позивачем не надано як договорів, на підставі яких здійснювалися вказані господарські операції та були оформлені відповідні первинні документи, так і актів прийому-передачі товару, що могли би підтвердити фактичне здійснення господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, судами вірно зазначено, що визначення податкових зобов'язань повинно здійснюватися за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Наведені обставини та досліджені судами попередніх інстанцій документальні докази у їх сукупності, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважають достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг між позивачем та контрагентами ТОВ "Майра", ТОВ "Ютрімекс", ТОВ "Юрія Транс" та ПП "Еверест" фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими договорами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій за відсутні доказів транспортування товару, його оплати та подальшого використання його у власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11. ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у спірний період та подальшого використання наданих послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3. ст. 198 ПК України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Майра", ТОВ "Ютрімекс", ТОВ "Юрія Транс" та ПП "Еверест" відповідає дійсним обставинам справи.

Щодо порушення позивачем вимог п. 138.1. ст. 138, п. 139.1. ст. 139 ПК України, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пп. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2., 138.1. даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2. ст. 138 ПК України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ "Майра", ТОВ "Ютрімекс", ТОВ "Юрія Транс" та ПП "Еверест" не повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що ТОВ "Цукор Лайф" у ІІ кварталі 2011 року відображено у складі витрат - рядок 05.1 "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" декларації, витрати, які перевищують дані бухгалтерського обліку підприємства та не підтверджені первинними документами на суму 933 783,00 гривні.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази здійснення коригування показників податкових декларацій на виправлення помилок в податковій звітності, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення позивачем вимог пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6 ст. 138 ПК України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що господарські операції позивача з ТОВ "Майра", ТОВ "Ютрімекс", ТОВ "Юрія Транс", ПП "Еверест", за наслідками яких сформовано податковий кредит в періоді, що перевірявся, не мали реального характеру. При визначенні бази оподаткування по взаємовідносинах з ТОВ "Ріал Істей Ф.К.А.У." підприємством лише частково враховано первісну вартість товару, оскільки до собівартості не включено у повному обсязі суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) у сумі 1923,00 гривні та витрати на транспортування товарів до місця їх використання у сумі 56 758,00 гривень., чим занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 58 681,00 гривня.

Отже, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції підтверджує, що при їх прийнятті суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.