Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Сороки М.О., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Дубіївської сільської ради Черкаського району про визнання протиправними та скасування рішень, за касаційною скаргою Дубіївської сільської ради Черкаського району на постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 12 березня 2012 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2012 року,-

У січні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення Дубіївської сільської ради Черкаського району:

№ 14-12/IV від 28.12.2011 "Про розгляд протесту прокурора Черкаського району на рішення Дубіївської сільської ради Черкаського району № 11-8 від 03.06.2004";

№ 14-13/IV від 28.12.2011 "Про розгляд листа ОСОБА_5 щодо розірвання договору біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості від 30.06.2004".

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі рішення Дубіївської сільської ради Черкаського району від 03.06.2004 № 11-8 та згідно договору біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості від 30.06.2004, який зареєстровано у визначеному чинним законодавством порядку, він придбав адмінбудівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

28.12.2011 Дубіївською сільською радою Черкаського району за результатом розгляду протесту прокурора Черкаської області прийнято рішення № 14-12/IV про скасування згаданого рішення відповідача, та рішення № 14-13/IV про розірвання зазначеного договору біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості.

Зазначав, що приймаючи спірне рішення № 14-12/IV від 28.12.2011 рада діяла всупереч вимогам статті 144 Конституції України та частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки рішення 03.06.2004 № 11-8 є актом одноразового застосування і виконано, а тому відсутні підстави для його скасування в односторонньому порядку органом місцевого самоврядування. Крім того, згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України та статтею 188 Господарського кодексу України укладений договір може бути розірваний за ініціативою однієї з сторін якщо таке право прямо передбачено законом, в самому договорі, або в судовому прядку на вимогу однієї з сторін у разі порушення договору другою стороною, а відтак прийняття відповідачем рішення № 14-13/IV про розірвання договору за результатом розгляду заяви третьої особи, яка не має відношення до вказаних правовідносин, є незаконним.

Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 12 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2012 року, позов задоволено. Визнані протиправними та скасовані рішення Дубіївської сільської ради Черкаського району № 14-12/IV від 28.12.2011 "Про розгляд протесту прокурора Черкаського району на рішення Дубіївської сільської ради Черкаського району № 11-8 від 03.06.2004" та № 14-13/IV від 28.12.2011 "Про розгляд листа ОСОБА_5 щодо розірвання договору біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості від 30.06.2004".

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Дубіївська сільська рада Черкаського району звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Встановлено, що Дубіївською сільською радою Черкаського району прийнято рішення № 11-8 від 03.06.2004, яким надано дозвіл на відчуження адмінприміщення, яке належить сільській раді, розташованого за адресою: вул. Б. Хмельницького,27, с. Дубіївка, Черкаський р-н.

За результатом проведення 01.06.2004 біржових операцій та набуття права на біржове місце на Товарній біржі агропромислового комплексу ЦО України вказане приміщення було продано ОСОБА_4, про що укладено договір біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості від 30.06.2004.

10.08.2004 між ОСОБА_4 та Дубіївською сільською радою Черкаського району укладено договір купівлі-продажу вказаного адмінприміщення, який посвідчено нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів. Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано позивачем 26.08.2004 в КП "Черкаське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації".

Посилаючись на те, що рішення сільської ради № 11-8 від 03.06.2004 прийнято голосами в кількості 10 депутатів "за" при загальному складі ради 22 депутати, що суперечить вимогам пункту 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", 26.12.2011 прокурором Черкаського району винесено протест, у якому вимагалось скасувати вказане рішення ради.

За результатом розгляду протесту прокурора, 28.12.2011Дубіївською сільською радою прийнято спірні у цій справі рішення № 14-12/IV, яким вирішено скасувати рішення цієї ж ради № 11-8 від 03.06.2004, та № 14-13/IV, яким розірвано договір біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості від 30.06.2004.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У зв'язку із неоднаковим застосуванням даного пункту закону та за необхідністю офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Конституційним Судом України прийнято рішення 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) , справа № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

У пункті 5 вказаного рішення Конституційний Суд України вказав про те, що у Конституції України (254к/96-ВР) зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції (254к/96-ВР) чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (254к/96-ВР) свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України "Про прокуратуру" (1789-12) , прийнятий до набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) , є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру").

За таких обставин Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції (254к/96-ВР) чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" (1789-12) порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України (254к/96-ВР) закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як зазначено Конституційним Судом України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України вказав, що в Конституції України (254к/96-ВР) закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (v001p710-97) у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Встановлено, що рішення Дубіївської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 11-8 від 03.06.2004 року "Про надання дозволу на відчуження адмінприміщення, яке належить сільській раді" є ненормативним актом даної сільської ради і повністю вичерпує свою дію виконанням даного рішення.

Оскільки вказане рішення було виконано шляхом укладання договору купівлі - продажу адмінприміщення, його скасування в односторонньому порядку є незаконним, а відтак суди прийшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Дубіївської сільської ради № 14-12/IV від 28.12.2011 "Про розгляд протесту прокурора Черкаського району на рішення Дубіївської сільської ради Черкаського району № 11-8 від 03.06.2004".

Що стосується решти позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Дубіївської сільської ради № 14-13/IV від 28.12.2011 "Про розгляд листа ОСОБА_5 щодо розірвання договору біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості від 30.06.2004", суди виходили з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановлено, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 27.05.2009, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову Дубіївської сільської ради до ОСОБА_4, зокрема, про визнання недійсним договору біржового аукціону № 51 від 30.06.2004 купівлі-продажу адмінбудівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин також є правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність законних підстав для прийняття відповідачем рішення № 14-13/IV від 28.12.2011 "Про розгляд листа ОСОБА_5 щодо розірвання договору біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості від 30.06.2004", яким розірвано договір біржового аукціону купівлі-продажу нерухомості від 30.06.2004.

З такими висновками погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України і доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного суду України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу Дубіївської сільської ради Черкаського району відхилити, а постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 12 березня 2012 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.