Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Савенко О.Ю.,

від відповідача - Манікола І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 р.

у справі № 826/3072/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Адвентіс"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Адвентіс" (далі - позивач, ТОВ "Адвентіс") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної податкової служби України (далі - відповідач, ОДПС), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. №0000033910.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 р., адміністративний позов задоволено у повному обсязі: скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. №0000033910; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 03.12.2012 р. по 21.12.2012 р. посадовими особами податкового органу на підставі направлень від 03.12.2012 р. № 617, № 618 та відповідно до наказу від 30.11.2012 р. № 802, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Адвентіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам ПП "Євробуд Грант" за період з 01.10.2010 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт від 28.12.2012 р. №1498/39-10/35275230 та встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 3 151 733 грн., у тому числі за грудень 2010 року в сумі 3 151 733 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 21.01.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000033910, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 939 666 грн., у тому числі 3 151 733 грн. - за основним платежем та 787 933 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається із згадуваного акту податкової перевірки, підставою для донарахування позивачу зазначеного податкового зобов'язання, стали висновки перевіряючих щодо протиправного формування позивачем податкового кредиту у перевіряємий період, які ґрунтуються на встановленні відсутності у позивача будь-якої первинної документації в підтвердження господарських відносин з ПП "Євробуд Грант".

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.4. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із положеннями статті 7 закону України "Про податок на додану вартість" платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено договір № 2910 від 29.10.2010 р. з ПП "Євробуд Грант", відповідно до якого ПП "Євробуд Грант" (постачальник) зобов'язувалося доставляти і передавати на умовах та у строки встановлені даним договором продовольчу та (або) непродовольчу продукцію (товар) у власність ТОВ "Адвентіс" (покупець), а позивач - прийняти та оплатити товар. Ціна товару погоджується сторонами у Специфікації (Додаток до даного Договору). Розрахунки між сторонами здійснюються у безготівкові формі.

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, які складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) ) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП "Євробуд Грант".

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом-постачальником мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вини не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000033910, вимоги щодо скасування останнього були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 р. у справі №826/3072/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.