Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Петренко А.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 р.

у справі № 2а-1909/12/1070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазмонтаж"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазмонтаж" (далі - позивач, ТОВ "Нафтогазмонтаж") звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.04.2012 р. № 0000542300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 р., позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 20.04.2012 р. №0000542300.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у судовому засіданні 27.112013 р. проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 16.02.2012 р. по 29.03.2012 р. посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області на підставі направлень від 16.02.2012 р. №№ 84,85,86,87,88,89,90, наказів від 06.02.2012 р. № 92, від 15.03.2012 р. № 5 та згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Нафтогазмонтаж" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 05.04.2012 р. № 63/22-2/31462406 та встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 3 714 455,14 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 20.04.2012 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000542300, яким, за порушення підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 397 366,31 грн., у тому числі 3 714 455,14 грн. - за основним платежем, 682 911,17 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту податкової перевірки, підставою для нарахування позивачу зазначеного в спірному податковому повідомленні-рішенні податкового зобов'язання, стали твердження перевіряючих про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями згідно правочинів укладених з ТОВ "Техноцентр Ко", ТОВ "Буд Перспектива", ТОВ "Експерт Логістік", які на переконання відповідача є нікчемними.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.4. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із положеннями статті 7 закону України "Про податок на додану вартість" платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів на виконання робіт та поставки зі своїми контрагентами, а саме: з ТОВ "Експерт Логістік": - договір №01/10 від 01.10.2010 р. на виконання робіт по реновації труб, нанесенню зовнішньої ізоляції екстродуваним поліетиленом на труби стальні газопроводу Луганськ-Лисичанськ ДУ 500,2 н. 82-89 км., відповідно до умов якого ТОВ "Експерт Логістік" зобов'язувалося виконати вказані послуги, а позивач прийняти та оплатити їх; - договір №6 від 01.02.2011 р., відповідно до умов якого ТОВ "Ексаперт Логістік" виконувало роботи на замовлення позивача по ремонту ізоляційного покриття труб газопроводу Луганськ-Лисичанськ-Рубіжне (2-га нитка) ділянка 82-89 км; з ТОВ "Буд Перспектива" - договори на виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт від 01.02.2011 р. №№ 7, 10, від 16.03.2011 р. №№ 11, 16, від 01.08.2011 р. №№ 31, 32, 33, від 12.10.2010 р. № 62, від 01.12.2010 р. № 61, від 09.11.2010 р. № 63, від 09.11.2010 р. № 64; з ТОВ "Техноцентр Ко" - договір №16/4-1 від 16.04.2009 р. на поставку позивачу двокомпонентної поліуретанової антикорозійної композиції CEL-600.

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а саме: договори, акти приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, податкові накладні, картки рахунки, платіжні доручення.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) ) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ "Техноцентр Ко", ТОВ "Буд Перспектива", ТОВ "Експерт Логістік".

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 Цивільного кодексу України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, частинами п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вини не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 20.04.2012 р. № 0000542300, вимоги щодо скасування останнього були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 р. у справі № 2а-1909/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.