В приміщенні Вищого адміністративного суду України у місті Києві по вулиці Московській, 8, корпус 5.

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю. (доповідач), суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., Масло І.В., Швеця В.В.,

секретар судового засідання Авдошин М.С.,

за участю: позивача ОСОБА_6,

представника відповідача Єрмакової К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії

Позивач звернувся до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія), в якому просив визнати незаконними дії Комісії по розгляду його звернень, скасувати рішення Комісії від 12 вересня 2013 року в частині, що стосується його звернень, зобов'язати Комісію розглянути його звернення у відповідності з законодавством з наступним відкриттям дисциплінарного провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення Комісії від 12 вересня 2013 року не відповідає статтям 83- 86 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453- VI (2453-17) ), оскільки вказані в його зверненнях факти свідчать про навмисні порушення, допущені суддями, неналежне ставлення до своїх обов'язків, порушення присяги судді, вважає позивач.

В письмових запереченнях Комісія просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що при прийняті оскаржуваного рішення вона діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 2453- VI (2453-17) та Регламентом Комісії, затвердженим її рішенням від 08 червня 2011 року № 1802/зп-11 (далі - Регламент).

Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, заслухавши сторін, їх представників, дослідивши наявні письмові докази, дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 07 квітня 2011 року та повторно 20 серпня 2013 року звернувся до Комісії з заявою, в якій просив порушити дисциплінарне провадження відносно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_7. і суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8., ОСОБА_9 та ОСОБА_10. В заяві позивач зазначив про незаконні, на його думку, судові рішення, ухвалені вказаними суддями за результатами розгляду цивільних справ № 2-670-1/08 та № 2-482-1/08 та незаконні дії суддів, вчинені під час розгляду цих справ.

Так, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2005 року, ухваленим під головуванням судді ОСОБА_7., у справі №2-482-1/05, скаргу Державного підприємства "Державний духовий оркестр" на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві задоволено, зобов'язано ВДВС Печерського районного управління юстиції у місті Києві закрити виконавче провадження у справі про виконання рішення Радянського районного суду міста Києва від 30 травня 2001 року про поновлення на роботі ОСОБА_6

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 травня 2006 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2005 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 серпня 2006 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 травня 2006 року.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2008 року, ухваленим під головуванням судді ОСОБА_7., у справі № 2-670-1/08 за позовом ОСОБА_6 до Державного духовного оркестру України про перерахування внесків до Пенсійного фонду України в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 жовтня 2008 року, прийнятою суддями ОСОБА_8., ОСОБА_9. та ОСОБА_10, рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2008 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 жовтня 2009 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 жовтня 2008 року залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення.

07 квітня 2011 року та 20 серпня 2013 року повторно позивач звернувся до Комісії зі скаргою щодо неправомірних дій суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9 та ОСОБА_10., в якій просив притягнути вказаних суддів до дисциплінарної відповідальності

Рішенням Комісії від 12 вересня 2013 року № 2571/дп-13 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи відносно вказаних суддів. Листом від 17 вересня 2013 року Комісія повідомила позивача про прийняте нею рішення.

Приймаючи оскаржуване рішення, Комісія виходила з того, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків, а також з того, що відсутні підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, передбачені статтею 83 Закону № 2453-VI.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення Комісії, яким відмовлено у відкритті дисциплінарної справи відносно вищевказаних суддів, слід скасувати та зобов'язати Комісію здійснити повторний розгляд заяви позивача.

Спірні правовідносини регулюються Законом № 2453 (2453-17) та Регламентом Комісії.

Частиною першою статті 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з приписами частини першої статті 55 Конституції України, пункту другого мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (v009p710-97) (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

З аналізу наведених норм та висновку Конституційного Суду України вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

У відповідності до положення частини другої статті 84 Закону № 2453-VI, право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти.

Скориставшись передбаченим частиною другою статті 84 Закону № 2453-VI правом на звернення, позивач звернувся до Комісії зі скаргою щодо неправомірної поведінки суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9 та ОСОБА_10., в якій просив порушити дисциплінарне провадження відносно вказаних суддів.

Підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження визначені частиною першою статті 83 Закону № 2453-VI.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 85 Закону № 2453-VI, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевих та апеляційних судів належить до відання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Комісія (частина сьома статті 86 Закону № 2453-VI).

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач не є суб'єктом правовідносин щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9 та ОСОБА_10., оскільки оскаржуване рішення Комісії від 12 вересня 2013 року № 2571/дп-13 не стосується його прав, свобод або інтересів, а відтак вказане рішення не може порушити права, свободи або інтереси позивача.

Разом з тим, оскільки позивач має право на розгляд поданої ним скарги, суд перевіряє дотримання Комісією процедури її розгляду та прийняття рішення, передбаченої Законом № 2453-VI (2453-17) .

Відповідно до частини першої статті 84 Закону №2453-VI дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Згідно з частиною першою статті 90, пунктів вісім, дев'ять частини першої статті 91 Закону № 2453-VI, Комісія є постійно діючим колегіальним органом у системі судоустрою України, який, зокрема, розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження; приймає рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосовує дисциплінарне стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів.

Аналогічні положення закріплені в Регламенті, який визначає порядок роботи Комісії, та процедуру розгляду питань, віднесених до її компетенції Законом № 2453-VI (2453-17) та іншими нормативно-правовими актами.

Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями (частина четверта статті 84 Закону № 2453-VI).

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді встановлений статтею 86 Закону № 2453-VI та Регламентом.

Відповідно до положень статті 86 Закону № 2453-VI перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (частина друга), який за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи, який разом із зібраними у процесі перевірки матеріалами передається на розгляд Комісії (частина шоста), яка в свою чергу, вирішує питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті (частина сьома), розглядає дисциплінарну справу (частина дев'ята), приймає рішення у дисциплінарній справі більшістю від загального складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (частина перша статті 87).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач фактично не погоджується з рішеннями Печерського районного суду міста Києва та Апеляційного суду міста Києва та процесуальними діями суддів, що брали участь в розгляді цивільних справ № 2-670-1/08 та № 2-482-1/08.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 2-рп/2011 від 11 березня 2011 року (v002p710-11) зазначив, що давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи може лише апеляційна і касаційна інстанції при перегляді судових рішень.

Таким чином, давати оцінку процесуальним рішенням та діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть лише вищестоящі судові інстанції при перегляді судових рішень. При цьому, Комісія не наділена повноваженнями переглядати судові рішення, встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність і обґрунтованість судових рішень.

Відповідно до підпункту "d" пункту 2 Принципу 1 Рекомендацій № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов'язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади.

Отже, питання про законність прийнятих рішень, а відповідно, і про допущені суддею порушення норм процесуального права, можуть бути вирішені лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Також варто зазначити, що відповідно до частини другої статті 83 Закону № 2453-VI скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Комісією, судом не встановлено умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків з боку суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9 та ОСОБА_10. При цьому, суд зазначає, що позивач не надав суду доказів, які б могли спростувати законність оскаржуваного рішення Комісії від 12 вересня 2013 року № 2571/дп-13 та дій, вчинених Комісією.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що Комісія прийняла законне та обґрунтоване рішення, не допустила протиправних дій при його прийнятті, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд не вбачає у діях суддів порушень присяги.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР порушенням присяги є:

1) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

2) незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім`ї;

3) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

4) порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Комісією або Вищою радою юстиції (частина друга статті 105 Закону № 2453-VI).

Таких фактів на час розгляду скарги позивача Комісією не встановлено, не встановлені вони і судом під час розгляду даної справи.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити новий розгляд скарги позивача щодо неправомірної поведінки вказаних вище суддів, суд зазначає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, зібраними під час розгляду справи, позовні вимоги про визнання незаконними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволенню не підлягають, оскільки при розгляді заяв, скарг позивача Комісією дотримані положення чинного законодавства, а порушень прав, свобод та інтересів позивача встановлено не було.

За таких обставин, Вищий адміністративний суд України вважає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_6 до Комісії про визнання незаконними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відсутні, тому в задоволенні його позову до Комісії слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 160- 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.