к-21909/10-с Про відшкодування надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб - 27.11.2013 Прийняття

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова (далі - відповідач-1), Головного управління Державного казначейства України Харківської області (далі - відповідач-2) про визнання неправомірними дій ДПІ у Ленінському районі м. Харкова щодо розрахунку податковим органом податкового кредиту з суми нарахованого, а не оподатковуваного доходу та щодо відмови у нарахуванні штрафу за неповне та несвоєчасне перерахування податкового кредиту; зобов'язання ДПІ у Ленінському районі м. Харкова провести розрахунок податкового кредиту із суми загального річного оподатковуваного доходу та привести у відповідність з чинним законодавством України оформлення податкових вимог; зобов'язання ДПІ у Ленінському районі м. Харкова перерахувати на рахунок ОСОБА_1 412,13 грн. - заниженого та неповернутого податкового кредиту та 1715,34 грн. - суму 100% штрафу за неповне та несвоєчасне повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, з яких: 1303,21 грн. - штраф на суму несвоєчасно повернутого податку, 412,13 грн. - штраф на суму заниженого та неповернутого податку; зобов'язання відшкодувати за рахунок ДПІ у Ленінському районі м. Харкова моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн. за неправомірне та безпідставне виставлення податкової вимоги, нарахування пені та штрафу (в редакції уточнення позовних вимог від 14 лютого 2009 року).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії ДПІ у Ленінському районі м. Харкова з питань розрахунку з боку ДПІ у Ленінському районі м. Харкова податкового кредиту з нарахованого, а не оподатковуваного доходу. Визнано неправомірними дії ДПІ у Ленінському районі м. Харкова з питань відмови у нарахуванні штрафу за неповне та несвоєчасне перерахування податкового кредиту. Зобов'язано ДПІ у Ленінському районі м. Харкова перерахувати на рахунок позивача суму заниженого та неповернутого податкового кредиту в сумі 412,13 грн. Зобов'язано ДПІ у Ленінському районі м. Харкова перерахувати на рахунок позивача штраф за неповне та несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб в сумі 1715,34 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 21,28 грн. судового збору.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року в частині задоволених позовних та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга ДПІ у Ленінському районі м. Харкова задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

22 січня 2008 року ОСОБА_1 подала до податкового органу декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2007 року, в у розділі 1.1 якої задекларувала суму нарахованого доходу, отриманого у вказаний період за місцем осоновної роботи (Північна електроенергетична система НЕК "Укренерго") у розмірі 42510,70 грн. Та суму утриманого податку у розмірі 6170,72 грн. Також, ОСОБА_1 подала перелік сум витрат, що включаються до складу податкового кредиту згідно із статтею 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (до декларації про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2007 року), до якого включила: 5180,00 грн. - сплачених на користь закладу освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання (договір про навчання від 19 червня 2007 року, укладений з Національною юридичною академією ім. Я.Мудрого, квитанція про сплату за 2 курс навчання від 19 червня 2007 року); 10063,02 грн. - частина суми сплачених процентів за іпотечним кредитом (12 квитанцій про сплату відсотків за іпотечним кредитом), а також відповідні підтверджуючі документи (арк. справ 97-99).

ДПІ у Ленінському районі м. Харкова був здійснений розрахунок суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту, за наслідками якого сума податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає до повернення ОСОБА_1, склала 275,36 грн., тоді як сума податку з доходів фізичних осіб, визначена позивачем, складала 2286,46 грн. (арк. справи 88-89).

Також, листом за № 75/П/17-171 від 22 лютого 2008 року ДПІ у Ленінському районі м. Харкова повідомила ОСОБА_1, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суми процентів, сплачених за іпотечним кредитом, оскільки такий кредит був виданий у іноземній валюті (арк. справи 42).

Крім іншого, 11 липня 2008 року ДПІ у Ленінському районі м. Харкова була сформована та надіслана позивачу перша податкова вимога, у якій орган державної податкової служби повідомив ОСОБА_1 про те, що станом на 11 липня 2008 року сума податкового боргу позивача за узгодженими податковими зобов'язаннями склала 11,70 грн., а саме - 11,70 грн. нарахованої пені за платежем: податок з доходів найманих працівників (арк. справи 44).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, податковим органом неправильно був проведений розрахунок сум загального річного оподаткованого доходу позивача без виключення сум внесків до соціальних фондів та податкової соціальної пільги, що призвело до незаконного позбавлення його права на податковий кредит. Також, суд виходив з того, що позивач правомірно включив до складу витрат частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених позивачем протягом 2007 року. При цьому, суди вказали, що у зв'язку з тим, що ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були порушені строки подання розрахунку суми надміру сплаченого податку та занижено його розмір, то, як наслідок, з органу державної податкової служби підлягає стягненню штраф у відповідному розмірі на користь позивача. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не зазначено, у чому саме полягала завдана податковим органом моральна шкода та не надано належних доказів, які б підтверджували такі обставини.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3.5. статті 3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно встановили розмір загального річного оподатковуваного доходу позивача за 2007 рік, з урахуванням зменшення заробітної плати на суму збору до Пенсійного фонду України, внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування резидента є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року.

Пункт 1.16. статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає податковий кредит як суму (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

За приписами підпункту 5.1.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.

Відповідно до підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, належить сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Як вбачається з матеріалів справи, за навчання на 2 курсі у Національній юридичній академії ім. Я.Мудрого у 2007 році ОСОБА_1 згідно квитанції від 19 червня 2007 року сплатила 5500,00 грн. (арк. справи 20)

Отже, віднесення позивачем до складу податкового кредиту фактично сплаченої суми коштів для компенсації вартості освіти на користь закладу освіти у розмірі 5180,00 грн. відповідає положенням підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Також, відповідно до положень підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, належить частина суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.

Законодавством України при проведенні операцій з валютою передбачено певний порядок її використання.

Згідно зі статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, отримання відсотків від позичальників за такими кредитами на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Нацбанку України на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Водночас, оскільки у Законі України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не наведено визначення терміна "витрати, що понесені в іноземній валюті", то при розрахунку суми зазначених витрат у гривнях згідно з пунктом 1.21 статті 1 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слід застосовувати відповідні положення пункту 7.3 статті 7 Закону № 334/94-ВР в частині, що не суперечить Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Правильність зазначеної позиції підтверджує і чинна з 24 листопада 2009 року редакція пункту 10.1 статті 10 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", згідно з якою платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Виходячи з наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що платники податку з доходів фізичних осіб мають право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів, сплачену за іпотечними житловими кредитами, виданими та повернутими в іноземній валюті.

Факт сплати позивачем процентів за іпотечним кредитом податковим органом не заперечувався та підтверджений квитанціями банку (арк. справи 21-29).

Відповідно до підпункту 18.8 статті 18 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, визначену у декларації, протягом 60 календарних днів від дня отримання такої декларації.

Підпунктом "а" підпункту 20.4.1. пункту 20.4 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, є податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір.

Враховуючи наведене, висновок судів попередніх інстанцій про незаконність дій ДПІ у Ленінському районі м. Харкова щодо заниження суми надміру сплаченого позивачем у 2007 році податку з доходів фізичних осіб, що призвели до неперерахування на користь позивача 412,13 грн. суми надміру сплаченого податку, а також про перерахування на користь позивача надміру сплаченого податку у розмірі 1303,21 грн. із порушенням законодавчо встановленого терміну, є обґрунтованим.

Згідно підпункту 20.4.2 пункту 20.4 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються такі штрафи: якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 10 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 31 до 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 50 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми.

Абзацом 2 підпункту 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі коли штрафні (фінансові) санкції застосовуються внаслідок наявності причин, визначених підпунктом "а" підпункту 20.4.1 цього пункту, така сума стягується у безспірному порядку з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного податкового органу.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про необхідність стягнення на підставі підпунктів 20.4.2, 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на користь позивача штрафу у розмірі 100 відсотків надміру сплаченого податку за несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Ленінському районі м. Харкова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року залишити без змін.