к/9991/5122/12-с Про визнання наказу про звільнення з органів внутрішніх справ незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - 21.11.2013 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.10.2011р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2011р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа - Стахановський міський відділ управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В серпні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області за участю третьої особи (залученої ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.09.2011р.) - Стахановського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, в якому просив визнати наказ начальника УМВС України в Луганській області №916 від 12.05.2011р. незаконним та поновити його на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки відділу карного розшуку Стахановського МВ УМВС України в Луганській області, відновивши йому спеціальне звання - старший лейтенант міліції.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14.10.2011р. позов задоволено: визнано незаконними та скасовано наказ УМВС України в Луганській області №916 від 12.05.2011р. в частині звільнення позивача з органів МВС за п.64 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас збройних сил та наказ №163 о/с від 27.05.2011р. в частині звільнення позивача з органів МВС за п.64 "є" вказаного Положення; поновлено ОСОБА_4 на раніше займаній посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки відділу карного розшуку Стахановського МВ УМВС України в Луганській області й відновлено йому спеціальне звання - старший лейтенант міліції; зобов'язано Стахановський МВ УМВС України в Луганській області нарахувати та сплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 27.05.2011 року по 13.10.2011 року, виходячи з середнього розміру грошового забезпечення 17463,39 гривень.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2011р. постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.10.2011р. у даній справі змінено: абзац 5 резолютивної частини постанови викладено в наступній редакції: "зобов'язати Стахановський МВ УМВС України в Луганській області нарахувати та сплатити ОСОБА_4 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 28.05.2011 року по 13.10.2011 року з середньомісячного розміру грошового забезпечення, який складає 2549,44 гривень; абзац 7 резолютивної частини викладено в наступній редакції: "допустити до негайного виконання постанову в частині стягнення зі Стахановського МВ УМВС України в Луганській області на користь ОСОБА_4 середньомісячного розміру грошового забезпечення в сумі 2549,44 гривні"; в іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судами першої та апеляційної інстанцій рішеннями, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просило рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 згідно наказу начальника Стахановського MB УМВС України в Луганській області №33 від 03.02.2007р. призначено на посаду інспектора патрульної служби взводу роти патрульної служби при Стахановському міському відділі УМВС України в Луганській області.

Наказом Управління МВС України в Луганській області від 12.05.2011р. №916 "Про покарання окремих співробітників Стахановського MB УМВСУ" за скоєння проступку, несумісного з подальшим проходженням служби в органах внутрішніх справ, ігнорування вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Кодексу честі та Етичного кодексу працівників міліції в частині неухильного дотримання законодавства, що виразилось в умисному використанні всупереч інтересам служби посадових повноважень, вступі у неділові стосунки з громадянином ОСОБА_5, в отриманні від нього за нотаріально завіреною 18.08.2010р. довіреністю грошової винагороди у вигляді пенсії, оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки ВКР Стахановського MB старшого лейтенанта міліції ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України після виходу на службу з лікарняного; наказом же №163о/с від 27.05.2011р. "По особовому складу" позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України у запас Збройних Сил.

Передумовою прийняття вказаних наказів став висновок службового розслідування від 12.05.2011р. за інформацією, що надійшла від прокуратури м.Стаханова про порушення 04.05.2011р. відносно ОСОБА_4 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), в якому зазначено, що підставою для порушення кримінальної справи стала скарга громадянина ОСОБА_5 на дії окремих працівників ВКР Стахановського МВ щодо застосування відносно нього заходів психічного впливу з метою отримання зізнання у скоєнні злочинів, а також вимагання та отримання незаконної грошової винагороди шляхом оформлення на оперуповноваженого ВКР Стахановського МВ ОСОБА_4 доручення на отримання пенсії заявника строком на 3 роки за вирішення питання про перекваліфікацію інкримінованого злочину на менш тяжкий, що, в свою чергу, є підставою вважати, що ОСОБА_4 скоїв проступок, несумісний з подальшим проходженням служби в органах внутрішніх справ, за що підлягає звільненню з ОВС за п.64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України після виходу на службу з лікарняного.

Також, у висновку службового розслідування зазначено, що громадянин ОСОБА_5 07.08.2010 о 23.30 був затриманий оперуповноваженим ВКР Стахановського MB ОСОБА_4 за скоєння правопорушення, передбаченого ст.173 (дрібне хуліганство) КУпАП (80731-10) , та цього ж дня доставлений до приміщення міськвідділу, де відносно нього вказаним працівником міліції був складений протокол, а постановою судді Стахановського міського суду Попкова О.Г. від 09.08.2010р. ОСОБА_5 за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного арешту строком на 10 діб та поміщений до ІТТ Стахановського МВ, після звільнення з якого 18.08.2010р. ОСОБА_5 провів до службового кабінету ОСОБА_4, де почав погрожувати притягненням до кримінальної відповідальності та подальшим засудженням до тривалого терміну позбавлення волі у випадку ненадання незаконної грошової винагороди та запропонував скласти на його ім'я довіреність на отримання пенсії ОСОБА_5, на що останній погодився.

Задовольняючи позовні вимоги й поновлюючи позивача на посаді, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з того, що відносини між позивачем та гр.ОСОБА_5 щодо оформлення довіреності на отримання пенсії останнього ґрунтувались на вільному волевиявленні сторін цих відносин й вчинені у формі та спосіб, встановлені Цивільним кодексом України (435-15) , до того ж, вказана довіреність не була відкликана, скасована або оскаржена гр.ОСОБА_5 або іншою особою у встановленому законом порядку, натомість судами встановлено, як факт отримання ОСОБА_4 пенсії гр.ОСОБА_5 лише у вересні 2010 року, так і факт передачі йому на всю суму отриманих коштів продуктів харчування та речей до ІТТ, при цьому, відповідачем доказів отримання позивачем за свої дії незаконної винагороди ні суду першої, ні апеляційної інстанцій надано не було; одночасно, судами було враховано й ту обставину, що вирок у порушеній відносно позивача за ч.3 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України кримінальній справі не набрав законної сили в зв'язку з його оскарженням в апеляційному порядку.

Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вказує на таке.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990р. №565-XII (565-12) , Дисциплінарним статутом ОВС та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991р. (114-91-п)

Підпунктом "є" пункту 64 Положення №114 (114-91-п) визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, визначення якої наведене у статті 1 цього Статуту (стаття 2 Дисциплінарного статуту ОВС).

Такими підставами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи рядового або начальницького складу органів внутрішніх справ ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

У статті 12 Дисциплінарного статуту наведений перелік видів дисциплінарних стягнень, що можуть накладатись на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни. Серед таких стягнень: 1) усне зауваження, 2) зауваження, 3) догана, 4) сувора догана, 5) попередження про неповну посадову відповідність, 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту ОВС, яка визначає, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Виходячи з наведених вимог, при проведенні службового розслідування мають бути оцінені всі обставини, які мають значення для прийняття рішення про притягнення до відповідальності, а саме: тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його було вчинено, ставлення до служби, тощо; звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Службове розслідування в органах внутрішніх справ - це комплекс заходів, які здійснюються в межах відомчої компетенції з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, встановлення ступеня вини особи, яка його вчинила. Мета службового розслідування полягає в тому, щоб повністю, об'єктивно та всебічно встановити: обставини (час, місце) і наслідки правопорушення, з приводу якого було призначено розслідування; осіб, винних у правопорушенні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявність причинного зв'язку між неправомірним діянням особи, щодо якої призначено службове розслідування, та його наслідками; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; вимоги законів чи інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів або службових обов'язків, що були порушені; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки працівника ОВС і його ставлення до вчиненого.

Як вже вказувалось в цій ухвалі та встановлено судами, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку відповідачем відповідно до вимог ст.14 Дисциплінарного статуту ОВС України призначалось службове розслідування, висновки якого стали підставою для прийняття відповідачем рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, законність якого, в свою чергу, й досліджувалась судами.

Згідно зі ст.20 Дисциплінарного статуту ОВС України особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду, а відповідно до ст.21 цього ж Статуту дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено; пропущений строк для подання скарги може бути поновлено старшим прямим начальником, який має право накладати дисциплінарні стягнення; старший прямий начальник у разі надходження заяви про поновлення пропущеного строку подання скарги повинен всебічно та об'єктивно розглянути її і прийняти відповідне рішення не пізніше 10 днів після надходження заяви; про результати розгляду заяви про поновлення пропущеного строку повідомляються особа рядового або начальницького складу, яка її подала, та начальник, який наклав на неї дисциплінарне стягнення.

При цьому, суд першої інстанції, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду на підставі ст. 100 КАС України в зв'язку з пропуском позивачем встановленого ч.3 ст. 99 КАС України строку звернення до суду, виходячи з того, що з оскаржуваними наказами від 12.05.2011р. та від 27.05.2011р. позивач був ознайомлений відповідно 23.05.2011р. та 27.05.2011р., а з позовом звернувся 22.08.2011р., та визначаючись щодо дотримання або пропуску таких строків в даній справі, взяв до уваги приписи ст.21 Дисциплінарного статуту ОВС України, відповідно до яких дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено, й прийшов до висновку, що строк звернення до суду з позовом у даній справі позивачем пропущений не був.

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки тримісячний строк оскарження накладеного дисциплінарного стягнення, як випливає зі змісту статті 20 Дисциплінарного статуту ОВС України в сукупності зі статтею 21 цього ж Дисциплінарного статуту, стосується випадків оскарження такого стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України, оскарження ж накладеного дисциплінарного стягнення до суду має відбуватись в порядку, встановленому нормами КАС України (2747-15) . Суд же апеляційної інстанції, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, на зазначені порушення уваги не звернув.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Проте, вирішуючи спір, суди наведених вище вимог законодавства не врахували та не встановили, коли розпочався перебіг строку звернення до суду, а в разі його пропуску - причини несвоєчасного звернення до суду. Наслідки пропущення строку звернення до суду судами також не застосовані.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, не дослідивши всіх обставин даної справи, передчасно прийняли оскаржувані рішення.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного суду України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.