Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2010 року

у справі № 2-а-14579/09/0570

за позовом Державного підприємства "Донецьквантажтранс"

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька

про визнання незаконними дій та визнання недійсним запису, -

Державне підприємство "Донецьквантажтранс" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька щодо внесення майна ДП "Донецьквантажтранс" у податкову заставу; визнати неправомірним запис в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 14 травня 2009 року № 8716653 (в редакції уточнення позовних вимог від 14 жовтня 2009 року № 9/1130).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року позов задоволено частково. Визнано недійсним запис в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 14 травня 2009 року № 8716653 щодо реєстрації податкової застави за об'єктом обтяження "активи платника податків" ДП "Донецьквантажтранс". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України на користь ДП "Донецьквантажтранс" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1,70 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ДП "Донецьквантажтранс", посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2010 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Згідно довідки ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька (арк. справи 75), станом на 14 травня 2009 року податковий борг ДП "Донецьквантажтранс" становив 1317424,59 грн., який складається з основної суми заборгованості та пені.

14 травня 2009 року Донецькою філією ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України до Державного реєстру обтяжень рухомого майна був внесений запис про податкову заставу активів ДП "Донецьквантажтранс", об'єктом обтяження у якому вказано - "активи платника податків", обтяжувачем - ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька (арк. справи 7).

При цьому, судами було встановлено, що за даними балансу ДП "Донецьквантажтранс" вартість активів підприємства становить 15000000,00 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поширення права податкової застави на всі активи позивача без врахування суми податкового боргу платника податку є неправомірним.

Колегія суддів погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 1.17 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова застава - це спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

За приписами підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право податкової застави виникає у разі: неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Так, Рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 (v002p710-05) у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) підпункт 8.2.2 пункту 8.2 статті Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу. Ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення, тобто з 24 березня 2005 року. При цьому Конституційний Суд України в своєму Рішенні зазначив, що розмір податкової застави повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність, на думку Конституційного Суду України, як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що з 24 березня 2005 року право податкової застави на активи платника податку за наявності у нього податкового боргу може бути застосовано органами державної податкової служби лише з урахуванням суми такого боргу.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.