Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Моторного О.А. - головуючого,

Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Фоміна А.Ю.

та представників сторін:

позивача - Шабовта О.В.,

відповідача - Шпак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013

у справі № 2а-1416/12/1370

за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівський жиркомбінат"

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 08.11.2011 № 0003252302/37426 та № 0003262302/37427.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами заявника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Крім того, відповідачем було заявлене клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Згідно зі ст. 55 КАС України, заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ДП "ЕТС" за період з 01.12.2010 по 28.02.2011, складено акт від 21.10.2011 № 3232/23-2/00333598, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п.1, п.2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток всього на 442 167, 20 грн.;

- п.1, п.2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 353 733, 76 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 08.11.2011 були прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№ 0003252302/37426, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 385 484,76 грн., з яких: 353 733,76 грн. - основний платіж; 31 751,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

-№ 0003262302/37427, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 768 668,80 грн., з яких сума завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток становить: 635 006, 65 грн. - за 2010 рік; 1 133 662, 15 грн. - за 1 кв. 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 01.12.2010 по 28.02.2011 позивач мав взаємовідносини з ДП "ЕТС", на підставі договору №14/07 купівлі-продажу електричної енергії від 29.04.2009, укладеного між ДП "Енерготранссервіс" та ПАТ "Львівський жиркомбінат". На підставі зазначеної угоди, "Постачальник" (ДП "ЕТС") здійснював енергопостачання "Споживачу" (ПАТ "Львівський жиркомбінат"), а Споживач оплачував за енергопостачання у відповідності до умов цього договору та додатків до нього. Енергопостачання за цим договором здійснювалось "Постачальником" на підставі ліцензованої діяльності з постачання електичної енергії за регульованим тарифом ВАТ "Львівобленерго".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були надані документи, що підтверджують здійснення енергопостачання за цим Договором лише Постачальником ДП "ЕТС", крім того, не подано укладеного відповідного договору з ВАТ "Львівобленерго" щодо передачі електроенергії до мереж ПАТ "Львівський жиркомбінат". Твердження позивача про реальність господарської операції між ВАТ "Львівобленерго" та ДП "ЕТС" не знайшло свого підтвердження, оскільки позивачем не надано до суду належних, достатніх та переконливих доказів реальності фактичного отримання електроенергії від вказаного контрагента.

Однак, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (чинного на час формування валових витрат в I кварталі 2011 року) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ДП "Енерготранссервіс", на виконання умов договору купівлі-продажу електричної енергії від 29.04.2009 № 14/07, підтверджується належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, зокрема це: податкові накладні, акти прийому-передачі електроенергії, платіжні доручення.

У відповідності з вимогами Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) , позивач визначив суму податкового кредиту за грудень 2010 року, січень і лютий 2011 року, відобразивши в його складі ПДВ по операціях з придбання активної електроенергії у ДП "ЕТС" на загальну суму ПДВ 353. 733,76 грн.

Також, встановлено, що на момент складання податкових накладних і по сьогоднішній день, ДП "Енерготранссервіс" має статус платника ПДВ, подає до ДПІ податкову звітність, розбіжності між податковими зобов'язаннями ДП "ЕТС" і податковим кредитом ПАТ "Львівський жиркомбінат" - відсутні. ДП "Енерготранссервіс" має ліцензію НКРЕ на постачання електричної енергії (копія наявна в матеріалах справи).

Слід зазначити, що позивач по справі є виключно споживачем електроенергії, а постачальником згідно договору 14/07 від 29.04.2009 року є "Енерготранссервіс", який в своїй діяльності щодо передачі електроенергії до мереж покупця комунікує з ВАТ "Львівобленерго". Відтак, позивач не мав можливості та був позбавлений доцільності укласти і надати відповідний договір з ВАТ "Львівобленерго", оскільки укладення такого є обов'язком лише для "постачальника".

Судом першої інстанції не було враховано вимог пункту 7.6. договору 14/07 від 29.04.2009, відповідно до якого обсяг спожитої енергії Споживачем визначається за даними Автоматичної системи комерційного обліку електроенергії (АСКОЕ), який фіксується щоденно". Таким чином, облік спожитої електроенергії здійснюється виключно в автоматичному режимі та доступ до показників АСКОЕ мають лише постачальник - ДП "Енерготранссервіс" і магістральний транспортувач - ВАТ "Львівобленерго".

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Здійснити заміну Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .