2а-1670/5189/12 Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 03.03.2014 Прийняття

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013, відмовлено у задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 26.02.2012 № 0000131701/24804.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами позивача не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

В судове засідання з'явивсь представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явивсь, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку в Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ з 04.05.2001 за № 2044, у перевіряємому періоді був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва НОМЕР_2, виданого Комсомольським відділенням Кременчуцької ОДПІ, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1.

Протягом перевіряємого періоду позивач, головним чином, здійснював наступні види діяльності за КВЕД: 60.24.0 -діяльність автомобільного вантажного транспорту, 51.53.2 - оптова торгівля будівельними матеріалами.

В період з 21.05.2012 по 25.05.2012 податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам із ТОВ "Монолітбудкомплект" за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 29.05.2012 № 1483/17-311/НОМЕР_1, в якому встановлено порушення позивачем у перевіряємому періоді п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.4 ст.198, та п.201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в розмірі 14 991,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2012 № 0000131701/24804, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 14991,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 7495,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про непідтвердження фактичних поставок та реального переміщення (руху) нафтопродуктів від ТОВ "Монолітбудкомплект" до позивача, та, як наслідок, про неправомірність включення позивачем сум ПДВ, сплачених у ціні вищевказаних товарів.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що позивач у перевіряємий період мав фінансово-господарські відносини із ТОВ "Монолітбудкомплект", на підставі договорів купівлі-продажу від 15.09.2011 № 15/09 та від 25.07.2011 № 25/07, за умовами яких останній здійснював поставку на адресу позивача наступних ПММ: дизпаливо в обсязі 6 000 л. та відповідно дизпаливо в обсязі 3 000 л., масло М8В12 480 л. Доставка здійснювалася транспортом постачальника.

Разом з тим, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Монолітбудкомплект", підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема це: видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Суми ПДВ по вищевказаним податковим накладним були включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів у липні 2011 року та вересні 2011 року.

Також, на підтвердження фактичного використання пального в матеріалах справи наявні документи на транспорт, подорожні листи, договори підряду, акти здачі-прийняття робіт тощо.

Слід зазначити, що на момент здійснення спірних операцій, позивач та ТОВ "Монолітбудкомплект" були зареєстровані як платники податку на додану вартість, про що свідчать відповідні свідоцтва.

За наведених обставин, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій з поставки товарів, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 скасувати.