Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Калашнікової О. В., Маслія В. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2012 року у справі за позовом Амвросіївської міської ради Донецької області до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про часткове скасування вимоги,

Амвросіївська міська рада Донецької області звернувся з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання частково незаконною та скасування пунктів п. 5.1., 5.2., 5.3., 5.5., 5.6. вимоги від 06 жовтня 2011 року № 05-08-08-15/11892.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року позов задоволено частково: скасовано пункти 5.3., 5.5., 5.6. вимоги від 06 жовтня 2011 року № 05-08-08-15/11892.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2012 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову в частині пункту 5.1. вимоги від 06 жовтня 2011 року № 05-08-08-15/11892 та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши відповідно до вимог статті 220 КАС України доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача. Ревізією встановлено порушення вимог чинного законодавства, які викладено в акті від 09 вересня 2011 року № 08-13/034.

На підставі результатів ревізії складено вимогу від 06 жовтня 2011 року № 05-08-08-15/11892.

В пунктах 5.1., 5.3., 5.5., 5.6. вимоги позивача зобов'язано: забезпечити надходження до загального фонду міського бюджету недоотримані кошти у вигляді орендної плати за земельні ділянки від ТОВ "Люкс-ЛТД", Кондитерської фабрики "Прянична хатинка", ТОВ "Автосервіс" на загальну суму 64 045 грн 21 коп.; привести договори оренди у відповідність або розірвати договори; забезпечити відшкодування зайво сплачених коштів в сумі 4 632 грн 68 коп. внаслідок покриття видатків сторонніх осіб з оплати теплопостачання шляхом повернення коштів орендодавцями приміщення на відповідну суму. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у покритті видатків сторонніх юридичних осіб, шкоду у порядку та розмірі, встановленому статтями 130- 136 КЗпП України; забезпечити відшкодування зайво нарахованої та виплаченої грошової винагороди за сумлінну безперервну працю та зразкове виконання трудових обов'язків шляхом утримання відповідних сум з заробітної плати працівників. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у покритті видатків сторонніх юридичних осіб, шкоду у порядку та розмірі, встановленому статтями 130- 136 КЗпП України; забезпечити відшкодування зайво нарахованих та перерахованих внесків до загальнообов'язкових фондів.

Не погоджуючись з цими пунктами вимоги, позивач звернувся до адміністративного суду.

В своїх рішеннях суди зазначили, що вказані пункти вимоги є незаконним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу" (в редакції на час ухвалення судового рішення) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (550-2006-п) , визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до п. 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно із п. 49 Порядку у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Отже, встановивши, що державному підприємству завдано шкоду, управління ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Крім того, пунктом 50 Порядку встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із статтею 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із змісту вказаних положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства. Між тим, зміст вимоги відповідача повинен узгоджуватися з приписами чинного законодавства, що, зокрема, означає те, що вимога повинна містити вичерпну вказівку підконтрольному суб'єкту щодо вчинення дій, які відповідно до норм законодавства будуть направлені на усунення порушених вимог закону.

Дослідивши вимогу, пред'явлену позивачу, колегія суддів прийшла до висновку, що вона прийнята з порушенням вимог законодавства.

Так, КРУ ставить вимогу про відшкодування коштів у вигляді орендної плати. Вказує, що внаслідок того, що договори оренди з контрагентами не переукладено після прийняття рішення ради про зміну розміру орендної плати, рада недоотримала частину коштів.

Проте, пред'являючи таку вимогу, КРУ не зазначає, яким чином таку вимогу можливо виконати з огляду на те, що контрагент може бути примушений до виконання тільки тих вимог, про які сторони домовилися в договорі. Якщо новий розмір орендної плати не встановлено в договорі оренди, підстави для стягнення з підприємства цих коштів відсутні.

Також відповідач ставить вимогу про зміну умов договорів оренди або їх розірвання. Між тим, обидві дії передбачають взаємне погодження сторін. А тому виконання такої вимоги не залежить лише від волевиявлення позивача. Допускаються випадки одностороннього розірвання договору або розірвання договору в судовому порядку, проте, КРУ не зазначає, що може стати підставою таких дій, позову.

КРУ ставить вимогу про відшкодування зайво сплачених коштів внаслідок покриття витрат з оплати теплопостачання. Такі суми витрат, на думку відповідача, виникли внаслідок завищення опалювальної площі міської ради в будівлі на 31,37 м2.

Проте, при цьому відповідач не зазначає, яким чином такі кошти можливо стягнути з орендодавця з огляду на те, що така площа приміщення прописана в договорі, а відповідно до норм цивільного та господарського законодавства сторони зобов'язані виконувати умови договору. В іншому випадку КРУ вказує на необхідність стягнути ці кошти з винних осіб, проте, при цьому не зазначає, хто є винною особою. Крім того, суд вважає незаконною вимогу КРУ, яка носить альтернативний характер.

КРУ зобов'язує позивача відшкодувати зайво нараховану та виплачену грошову винагороду шляхом утримання відповідних сум з заробітної плати. Між тим, такий порядок відшкодування коштів, отриманих працівником на законних підставах, не передбачено чинним законодавством. Вказуючи про необхідність стягнути з винної особи, КРУ не вказує, хто є винною особою та в чому полягає її вина.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскаржувані пункти вимоги не узгоджуються з приписами законодавства України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.