Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., секретаря судового засідання Батракової-Кучер Д. С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_4,

представника третьої особи - ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_5 та Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Одеської міської ради, Міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, Комунальне підприємство "Земельно-кадастрове бюро" при управлінні земельних ресурсів про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю та про визнання частково незаконним та скасування рішення Одеської міської ради,

ОСОБА_7 звернувся з позовом до Одеської міської ради, Міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 11 липня 2003 року № 1523-ХХVІІ про затвердження проекту відводу та передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; визнання недійсним Державного акту на право власності на землю від 01 березня 2004 року № 010450500607, виданого ОСОБА_5 на зазначену земельну ділянку.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду позов або закрити провадження у справі.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, в іншій частині залишити без розгляду позов або закрити провадження у справі.

В запереченнях позивач просив залишити скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи - ОСОБА_5, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню частково.

Задовольнивши позов, суди виходили з того, що 04 жовтня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2002 року ОСОБА_8 продав ОСОБА_7 1/2 частину домоволодіння з господарчими спорудами під АДРЕСА_2 за адресою: АДРЕСА_2, розташованого на земельній ділянці, розміром 1 704,0 кв. м. Право власності ОСОБА_7 на зазначену частину домоволодіння зареєстровано 01 листопада 2002 року КП "ОМБТІ та РОН".

Право власності на іншу 1/2 частину вказаного домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2002 року № 5851 перейшло в рівних частках ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 27 березня 2003 року №31 Зр затверджено проект розподілу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, на два самостійних: за ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в рівних частинах визнано право власності на житловий будинок літ. "Б", службові будови літ. "б", "Г", "г", "Д", "Е", "Ж" та "З", розташовані на земельній ділянці, площею 613,0 кв. м. Утвореному домоволодінню присвоєно адреса: АДРЕСА_3. За ОСОБА_7 визнано право власності на житловий будинок літ. "А", розташований на земельній ділянці, площею 1 108 кв. м. Утвореному домоволодінню присвоєна адреса АДРЕСА_4. (а.с.25)

З довідки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 22 липня 2004 року вбачається, що ОСОБА_7 сплачує земельний податок за земельну ділянку, площею 1 108 кв. м.

Згідно рішення виконкому Ленінської райради народних депутатів від 16 лютого 1990 року №42/11 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 - розділені на три самостійних домоволодіння. За ОСОБА_12 визнано право власності на домоволодіння НОМЕР_1, що складалося з жилого будинку літ."А" із земельною ділянкою, площею 1 138 кв. м. Інші два домоволодіння: № 110 із земельною ділянкою, площею 563 кв. м та НОМЕР_3 із земельною ділянкою, площею 512 кв. м, відійшли ОСОБА_13 та ОСОБА_14.

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31 січня 2001 року № 27624, укладеного на товарній біржі, ОСОБА_15 продала, а ОСОБА_5 придбав будинок НОМЕР_1, загальною площею 105 кв. м, по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці, площею 1 138 кв. м.

Маючи намір отримати земельну ділянку у власність, ОСОБА_5 звернувся до Одеської міської ради із заявою про передачу у власність земельної ділянки.

Рішенням Одеської міської ради №1523-XXVII від 11 липня 2003 року затверджено проект відведення земельної ділянки, площею 0,1000 га, ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

11 березня 2004 року ОСОБА_5 видано державний акт на зазначену земельну ділянку.

Позивач не погоджується з цим рішенням.

На підтвердження своїх вимог позивач надав технічні паспорти на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4.

При порівнянні відомостей, що містяться в технічних паспортах на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та у державному акті на зазначену земельну ділянку від 11 березня 2004 року, вбачається, що конфігурація та розміри земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, відображені в технічних паспортах, не відповідають конфігурації та розмірам тієї ж земельної ділянки, відображених у державному акті.

Зазначені вище факти порушення меж земельної ділянки позивача підтверджено також висновком судової будівельно-технічної експертизи від 04 квітня 2011 року № 308, в якому визначено, що конфігурація та розміри земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ОД 088992 від 11.03.2004 року, не відповідають конфігурації та розмірам цієї ділянки на момент виникнення у позивача права користування нею, які відображені у технічному паспорті від 26 січня 2001 року, складеному при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31 січня 2001 року за № 27624; форма і основна спрямованість конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 на теперішній час співпадає із земельною ділянкою, відображеною у технічному паспорті від 21 січня 2001року, складеному на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна; має місце порушення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4, яка знаходиться в користуванні позивача, з боку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває у власності ОСОБА_5 Площа частини ділянки за адресою: АДРЕСА_4, переданої у власність ОСОБА_5 згідно Державного акта серія ОД № 088992 від 11 березня 2004 року при винесенні на місцевість меж ділянки НОМЕР_1 складає 35 м2.

Таким чином, суди дійшли до висновку, що розміри земельної ділянки, наданої ОСОБА_5 у власність на підставі оспорюваного рішення, до прийняття цього рішення неодноразово змінювалися, натомість, розміри та конфігурація меж земельної ділянки, яка перейшла у користування позивача на підставі ст. 120 ЗК України одночасно із укладанням договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2002 року, практично не змінювались.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 ст. 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про землеустрій" при розробці технічної документації з землеустрою встановлюються межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), визначається місце розташування поворотних точок, які як правило співпадають з заборами, огорожами, фасадами будівель та іншими межами територій.

За таких обставин, суди прийшли до висновку, що межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) на момент прийняття вказаного оспорюваного рішення були відсутні, а вказане рішення прийнято щодо земельної ділянки, розмір якої не відповідав фактичному розміру земельної ділянки на момент виникнення у позивача права користування нею.

За таких підстав суди дійшли висновку про обґрунтованість цього позову.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення адміністративного позову суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення порушується право безпосередньо позивача.

Відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

В апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що в матеріалах справи відсутні технічні матеріали з встановлення позивачу меж спірної земельної ділянки та правовстановлюючі документи на земельну ділянку позивача.

Між тим, такі обставини у справі судами не перевірялися.

Обґрунтовуючи свої рішення, суди послалися на розпорядження Суворовської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 27 березня 2003 року № 31 Зр, яким затверджено проект розподілу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2. Проте, таке рішення не є правовстановлюючим документом.

Крім того, суди не звернули увагу на доводи скаржника відносно того, що на час прийняття цього розпорядження ОСОБА_5 вже було погоджено проект відведення спірної земельної ділянки з відповідними службами.

Також, правильними на думку колегії суддів, є посилання в касаційних скаргах на те, що експертний висновок, покладений в основу судових рішень, складено на підставі технічних паспортів домоволодінь НОМЕР_2 та НОМЕР_1 та матеріалів розподілу домоволодінь. Проте, такі технічні паспорти не є документами, що посвідчують право на земельну ділянку.

Відповідно до п. 1.16. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року N 43 (z0354-99) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04 червня 1999 року за N 354/3647 (z0354-99) , відповідним документом є технічна документація зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею. Проте, така документація щодо земельної ділянки ОСОБА_16 в матеріалах справи відсутня та експертом при прийнятті висновку не врахована.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судами неповно з'ясовані обставини у справі, що є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційні скарги ОСОБА_5 та Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.