Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року у справі № 2а/2318/8/12 за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2, третя особа управління Держкомзему України в м.Умані та Уманському районі Черкаської області про визнання незаконними державних актів на право приватної власності на землю та рішення, -

У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Уманської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2, третя особа управління Держкомзему України в м.Умані та Уманському районі Черкаської області, в якому просив визнати протиправним рішення Уманської міської ради №3.6 - 2/5 від 20.06.2006 р. про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування жилого будинку; визнати протиправними державних актів серії ЯГ №630430 від 27.07.2006 р. та ЯГ №622732 від 19.02.2009 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після розподілу земельної ділянки позивачем було встановлено те, що розміри, які вказані в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку не відповідали конфігурації та розмірам як по фактичному користуванню, так і розмірам по варіанту №2 судової будівельно-технічної експертизи, згідно з якою був проведений розподіл земельних ділянок за рішенням апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 р.

Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 1 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволені.

Визнане протиправним рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 р. в частині передачі в приватну власність земельної ділянки площею 306 кв. метрів для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (п.6.24 рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 р.) та в частині передачі в приватну власність земельної ділянки площею 345 кв. метрів для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (п.6.190 рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 р.).

Визнаний протиправним державний акт серії ЯГ №630430 від 27.07.2006 р. на право приватної власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2 та скасований.

Визнаний протиправним державний акт серії ЯГ №622732 від 19.02.2009 р. на право приватної власності на земельну ділянку. Виданий на ім'я ОСОБА_1 та скасований.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року скасоване рішення суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що згідно рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передані в приватну власність в межах міста Умані земельні ділянки: ОСОБА_2 - площею 306 кв.м. та ОСОБА_1 - 345 кв.м. для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 виданий державний акт серії ЯГ №630430 від 27.07.2006 р. про право власності на земельну ділянку площею 306 кв.м.

ОСОБА_1 також виданий державний акт серії ЯГ №622732 про право власності на передану у власність земельну ділянку площею 345 кв.м.

У 2004 році ОСОБА_2 звернувся до Уманського міськрайонного суду з позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою, оскільки вважав, що йому повинна належати не та частина земельної ділянки, якою він користувався до цього часу, так як такий порядок землекористування склався уже історично, а частина земельної ділянки, яка відповідає його частці в будинку, тобто 47/100 частин земельної ділянки.

Рішенням Уманського міськрайоннного суду Черкаської області від 11.11.2004 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено і встановлений порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, згідно з історично складеними порядком користування земельною ділянкою.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 р. було скасоване рішення суду першої інстанції і ухвалене нове рішення апеляційного суду Черкаської області, яким порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 визначений відповідно до ідеальних часток в будинковолодінні на підставі варіанту №2 висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Згідно з даним рішенням апеляційного суду Черкаської області і було прийняте рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 р. та відповідно видані державні акти.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що після розподілу земельної ділянки позивачем було встановлено те, що розміри, які вказані в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку не відповідали конфігурації та розмірам як по фактичному користуванню, так і розмірам по варіанту №2 судової будівельно-технічної експертизи, згідно з якою був проведений розподіл рішенням апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 р.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 р. вступило в законну силу, є законним та обґрунтованим, тому рішення прийняті Уманською міською радою №3.6-2/5 від 20.06.2006 р. є правильними і законними, оскільки прийняті на підставі рішень апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 року та Верховного суду України від 19.04.2006 р.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що апеляційним судом Черкаської області було прийняте рішення від 20.01.2005 р., згідно якого визначений розподіл земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до ідеальних часток в будинковолодінні на підставі варіанту №2 висновку судової будівельно-технічної експертизи, відповідно ОСОБА_2 306 кв.м. та ОСОБА_1 345 кв.м..

Вищевказане рішення апеляційного суду було оскаржене до Верховного суду України, яким 19.04.2006 р. касаційна скарга ОСОБА_1 відхилена.

Таким чином, рішення апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 р. вступило в законну силу, є законним та обґрунтованим у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного рішення, прийняті Уманською міською радою №3.6-2/5 від 20.06.2006 р. є правильними і законними, оскільки прийняті на підставі рішень апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 р. та Верховного Суду України від 19.04.2006 р., які набули законної сили і підлягають до виконання.

Посилання позивача на рішення виконкому №14 від 21.05.1965 р. та твердження про встановлений порядок користування земельною ділянкою колишніми власниками будинку не може прийматися до уваги і тим більше бути аргументом при підтвердженні порушення його права на володіння землею.

Судами встановлено, що згідно рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передані в приватну власність в межах міста Умані земельні ділянки - площею 306 кв.м. та 345 кв.м. для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видані державні акти про право власності на земельні ділянки.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а)визнання прав; б)відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в)визнання угоди недійсною; г)визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г)відшкодування заподіяних збитків; д)застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним рішення Уманської міської ради №3.6 - 2/5 від 20.06.2006 р. про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування жилого будинку; визнання протиправними державні акти серії ЯГ №630430 від 27.07.2006 р. та ЯГ №622732 від 19.02.2009 р.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.