Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Ємельянової В.І., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року,

В липні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з позовними вимогами про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати та щомісячного грошового утримання. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_4 заробітну плату за період з 01 січня 2011 року по 17 січня 2011 року, а також частково невиплачене щомісячне грошове утримання судді у розмірі 80 % за період з 01 січня 2011 року по 17 січня 2011 року.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працював суддею Першотравневого районного суду Донецької області. Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" № 1162-IV від 11 вересня 2003 року (1162-15) позивача обрано на посаду судді вказаного суду безстроково. Постановою Верховної Ради України "Про звільнення суддів" № 2766-VІ від 02 грудня 2010 року (2766-17) ОСОБА_4 звільнено з посади судді Першотравневого районного суду Донецької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Згідно з наказом голови Першотравневого районного суду Донецької області "Про звільнення ОСОБА_4." № 4-к від 17 січня 2011 року суддя Першотравневого районного суду Донецької області ОСОБА_4 вважається звільненим з займаної посади з 17 січня 2011 року у зв'язку з поданням заяви про відставку. В даному наказі зазначено про виплату позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку за період роботи з 20 серпня 2009 року по 20 серпня 2010 року тривалістю 5 днів та за період роботи з 20 серпня 2010 року по 17 січня 2011 року - 17 днів основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки.

22 грудня 2011 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення повного розрахунку по заробітній платі та частково невиплаченого щомісячного грошового утримання судді у розмірі 80 % за період з 01 січня 2011 року по 17 січня 2011 року, проте, листом від 20 січня 2012 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області відмовило позивачу у здійсненні повного розрахунку з підстав припинення повноважень позивача як судді 02 грудня 2010 року.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Верховної Ради України про звільнення з посади судді припиняються повноваження судді, в той час як трудові відносини із суддею припиняються наказом голови відповідного суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки постанова Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Першотравневого районного суду Донецької області набрала чинності 02 грудня 2010 року, то саме з цієї дати повноваження позивача як судді є припиненими і він вважається звільненим з посади судді відповідно до приписів Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , а тому відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу заробітної плати та частково невиплаченого щомісячного грошового утримання судді у розмірі 80 % за період з 01 січня 2011 року по 17 січня 2011 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до ч. 6 ст. 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ.

Враховуючи наведені норми законодавства, вірним та обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що постановою Верховної Ради України про звільнення судді припиняються його повноваження, в той час як згідно наказу голови місцевого суду про звільнення судді з останнім припиняються трудові відносини.

В той же час, надаючи правову оцінку твердженню відповідача про пропущення позивачем встановленого ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду та його клопотанню про залишення адміністративного позову без розгляду на підставі ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України.

Суд апеляційної інстанції зазначених порушень не усунув.

Відповідно до частин 1, 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно зі статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Враховуючи викладене, при новому розгляді справи суд першої інстанції має врахувати наведені приписи Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , встановити початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, причини його пропуску та застосувати відповідні наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

З оригіналом згідно помічник судді Н.В. Мостова Я.Л. Іваненко В.І. Ємельянова В.В. Тракало