Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Лосєва А.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової службина постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 та на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 2а-1733/10/1770 (28650/10 /9104) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-авто-плюс"доДержавної податкової інспекції в м.Рівне Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-авто-плюс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Рівне, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №№0000222342/0, 0000232342/0 від 08.02.2010 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000242342/0 від 08.02.2010.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 позов задоволено частково, скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000242342/0 від 08.02.2010, в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у даній справі скасована постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 та прийнято нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач відзиву на касаційну скаргу відповідача не надав.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне:

- ТОВ "Захід-авто-плюс", перебувало на спрощеній системі обліку та звітності та сплачувало єдиний податок, але змінило систему оподаткування, перейшовши з 01.01.2007 на загальну систему;

- Державною податковою інспекцією в місті Рівне була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Захід-авто-плюс" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009;

- за результатами перевірки відповідачем складено акт №2/23/33982487 від 28.01.2010, за висновками якого, зокрема, були встановлені наступні порушення:

1) порушення п.3.1, ст.3, п.4.1. ст.4, пп.11.3.1. п.11.3. ст.11, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.2 пп.5.3.9. п5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем у періоді, що перевірявся, занижено валовий дохід на загальну суму 284598,00 грн. та завищено валові витрати у сумі 1532486,00 грн., що, в свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток на суму 454271,00 грн. за цей період;

2) пп.7.4.1., пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем у періоді, що перевірявся, завищено податковий кредит, що, в свою чергу. призвело до заниження податку на додану вартість на суму 151848,00 грн. за цей період;

3) п.2.3 п.2.11, п.7.41 та п.7.43 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 (z0040-05) , внаслідок чого підприємством здійснено готівкові розрахунки з іншим підприємствами понад установлену граничну суму коштів в розмірі 198444,59 грн.;

- на підставі акту перевірки, відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

1) №0000222342/0 від 08.02.2010, згідно якого позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 681407,00 грн., в тому числі за основним платежем 454271,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 227136,00 грн.;

2) №0000232342/0 від 08.02.2010, згідно якого позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 227772,00 грн., в тому числі за основним платежем 151848,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 75924,00 грн.;

3) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000242342/0 від 08.02.2010 року, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 469884,93 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на момент зміни позивачем системи оподаткування згідно даних бухгалтерського обліку підприємства по рахунку " 361" обліковувалась дебіторська заборгованість за надані позивачем у 2006 році послуги на загальну суму 702112,30 грн., яка була погашена впродовж 2007 року та частково впродовж 2008-2009 років, однак, по факту надходження коштів вони не включалась позивачем до складу валових доходів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування спірного рішення про застосування штрафних санкцій виходив з того, що застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення правил касової дисципліни після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним. Відмовляючи в решті позовних вимог, суд дійшов висновку про правомірність донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов в повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність та незаконність усіх оскаржуваних рішень податкового органу, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, так як відвантаження товарів відбулось у період, коли суб'єкт оподаткування перебував на спрощеній системі оподаткування, то прибуток по таких господарських операціях, який був у подальшому отриманий, не може бути об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств у період перебування платника податку на зальній системі оподаткування. Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Судова колегія касаційної інстанції такі висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими та погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності запроваджена як напрям державної підтримки малого підприємництва на підставі Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" №2063-III від 19.10.2000 (2063-14) .

Відповідно до ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 (727/98) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є, зокрема, платником податку на прибуток підприємств. Оскільки сплата цього податку не передбачена для осіб, які поряд зі спрощеною системою оподаткування не використовують діючу (загальну), то й норми права, що визначають порядок сплати податку на прибуток підприємств у цьому разі не застосовуються.

Приписами іншого нормативно-правового акту, - Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 (334/94-ВР) - визначено механізм та порядок сплати податку на прибуток підприємств, коло суб'єктів-платників, об'єкти оподаткування тощо, а також регламентовано, що його положення поширюються лише на суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність за загальною системою оподаткування, і не можуть застосовуватися платниками єдиного податку.

Відповідно і положення вказаного закону стосовно визначення валових доходів та валових витрат не можуть застосовуватись для платників єдиного податку, оскільки використання цих категорій безпосередньо пов'язано з оподаткуванням прибутку підприємства, і облік за цими показниками не передбачений для юридичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку і звітності (єдиний податок), а отже, зазначені особи не здійснюють оподаткування, облік та звітність за цими категоріями, тому й не можуть за їх допомогою визначати об'єкт оподаткування.

Згідно з вимогами ст.3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

- 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість;

- 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

В свою чергу, відповідно до ст.1 названого Указу (727/98) виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Спрощена система, як вид державної підтримки суб'єктів малого підприємництва, стосується не тільки оподаткування, а й бухгалтерського обліку та звітності особи, яка її обрала. Тому для суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб, як виключення із загального правила, передбачено обов'язок вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу та передбачено обов'язок за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) подавати до органу державної податкової служби розрахунки про сплату єдиного податку.

Форма книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, який застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, та Порядок її ведення затверджені наказом ДПА України №477 від 13.10.1998 (z0689-98) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.10.1998 за №689/3129 (z0689-98) .

Відповідно до п.2 вказаного Порядку, у графі 6 "Загальна сума виручки та позареалізаційних доходів" відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий (поточний) рахунок та в касу суб'єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), майна, включаючи основні фонди, які належать суб'єкту малого підприємництва й реалізовані у звітному (податковому) періоді, позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації.

Отже, для суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, передбачено лише ведення обліку за тими категоріями, які відображено у Книзі, а саме стосовно виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), яка в подальшому впливає на розмір єдиного податку.

Розрахунки про сплату єдиного податку до органу державної податкової служби платник єдиного податку - юридична особа подає за формою та в Порядку, затвердженими наказом ДПА України №98 від 28.02.2003 (z0221-03) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.03.2003 за №221/7542 (z0221-03) . Форма розрахунку про сплату єдиного податку та Порядок її заповнення містять відомості про необхідність відображення у розрахунку таких показників, як середньооблікова чисельність працюючих, виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, виручка від реалізації основних фондів, усього виручка від реалізації, сума єдиного податку за відповідною ставкою, податкові зобов'язання до сплати, таке інше.

Зважаючи на викладене, у зазначеному розрахунку платником єдиного податку відображається лише та сума доходів, яка фактично одержана у вигляді виручки і аж ніяк не може відображатися вартість проданих товарів, наданих результатів робіт (послуг), за які одержувачем не проведено розрахунків, тобто, сума дебіторської заборгованості.

Враховуючи, що згідно з положеннями Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) суб'єкт підприємницької діяльності може перейти на загальну систему оподаткування тільки у разі остаточної сплати єдиного податку, одержані підприємством після переходу на загальну систему оподаткування доходи, відносяться до складу валових доходів у відповідності до п.4.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яким встановлено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

З огляду на те, що надані ТОВ "Захід-авто-плюс" контрагентам у 2006 році послуги на загальну суму 702112,30 грн. на дату зміни позивачем системи оподаткування (01.01.2007) не були оплачені та обліковувались позивачем як дебіторська заборгованість, вказана сума не могла бути і не була оподаткована єдиним податком у період перебування позивача на спрощеній системі оподаткування в 2006 році, а відтак, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що за умови надходження коштів від контрагентів на погашення дебіторської заборгованості у період перебування позивача вже на загальній системі оподаткування в 2007-2009 роках, такі кошти підлягають оподаткуванню за правилами, визначеними Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Згідно зі ст.3 названого Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Оскільки податок на прибуток обчислюється з бази оподаткування шляхом зменшення валових доходів на валові витрати, тобто, законодавством визначено відповідність валових витрат одержаним валовим доходам, то при придбанні матеріалів в період, коли підприємство було платником єдиного податку, матеріали до складу валових витрат не відносилися, при отриманні валового доходу по загальній системі оподаткування вказані матеріали для дотримання положення пункту 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відносяться до складу валових витрат тільки із застосуванням п.5.9 цього Закону.

Правовий аналіз наведених приписів законодавства дає підстави погодитись з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач до перевірки не представив окремий облік витрат, пов'язаних з отриманням доходу в період перебування на спрощеній системі оподаткування, особливо по наданим послугам для підприємств-дебіторів станом на 01.01.2007, то у податкового органу були відсутні правові підстави для здійснення відповідного перерахунку.

Окрім того, відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Водночас пп.5.3.2. п.5.3. ст.5 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Згідно з пп.8.1.1. п.8.1. ст.8 цього ж Закону під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів розуміється поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. А відповідно до пп.8.1.2. вказаного пункту Закону амортизації підлягають, як витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, так і витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

За змістом пп.8.2.2. п.8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000 (z0288-00) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509 (z0288-00) , автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього відносяться до основних фондів.

Враховуючи аналіз наведених норм, а також беручи до уваги досліджені судом першої інстанції первинні документи та встановлене ним недотримання позивачем спеціальних вимог при віднесенні на валові витрати видатків на придбання автомобільного устаткування, вартість якого в подальшому збільшила балансову вартість основних засобів, дають підстави для висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо законності нарахування позивачу податкового зобов'язання.

Згідно з положеннями пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до положень пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з вимогами пп.7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту. Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари (роботи, послуги) до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, а також формування від'ємного значення податку на додану вартість, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог названого Закону.

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2 цього Закону).

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що поставка товарів для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд першої інстанції правомірно звернув увагу на відсутність доказів щодо наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особі (-ам), відповідальним за отримання від постачальника такого товару. Відсутність згаданих документів не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданих господарських операцій та позбавляє можливості встановити факт товарності зазначених господарських операцій.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не надано документів, які б спростовували висновки податкового органу, зокрема, не доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача, а також не надано доказів щодо наявності на даний час товару у позивача або реалізації його іншим контрагентам.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, дійшов вірного висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Комерційні рішення лімітед", ТОВ "Бігбудкомпані", ПП "Компанія Лора".

Колегія суддів також вважає правильним висновок суду першої інстанції про недотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту у травні 2008 року на суму ПДВ в розмірі 1172,00 грн., оскільки матеріалами справи дійсно підтверджується, що позивачем до податкового кредиту була віднесена сума податку в розмірі 4272,00 грн., натомість, у податковій накладній, виписаній ВАТ "Івано-Долинський спецкар'єр", визначена інша сума ПДВ - у розмірі 3100,00 грн.

В основу рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000242342/0 від 08.02.2010 року покладено висновки про порушення позивачем п.2.3 п.2.11, п.7.41 та п.7.43 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 року (z0040-05) у зв'язку зі здійсненням підприємством готівкових розрахунків з іншим підприємствами понад установлену граничну суму коштів у розмірі 198444,59 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при прийнятті оскаржуваного рішення за порушення позивачем касової дисципліни податковий орган вийшов за межі своїх повноважень, оскільки застосована відповідачем до позивача штрафна (фінансова) санкція підпадає під визначення адміністративно-господарської санкції, рішення про застосування якої було прийнято відповідачем поза межами строку накладення адміністративно-господарський санкцій.

Статтею 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній до внесення Законом України від 02.12.2010 р. № 2756-VI (2756-17) ) було встановлено обмеження строків застосування усіх адміністративно - господарських санкцій: адміністративно-господарськими санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення правил касової дисципліни після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним.

З огляду на встановлене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи щодо підставності та обґрунтованості визначення позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість та щодо незаконності донарахування позивачу оспорюваної суми штрафних санкцій за порушення касової дисципліни, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, як скасовану помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 скасувати, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .