Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Пасічник С.С.

Головчук С.В.

Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Полтавській області про скасування постанови про застосування фінансових санкцій,

В листопаді 2012 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Полтавській області про скасування постанови №156129 про застосування фінансових санкцій від 22.10.2012р.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.08.2012р. при здійсненні перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на підставі завдання на перевірку №067313 від 27.08.2012р. державними інспекторами Територіального управління Головавтотрансінспекції у Київській області перевірено транспортний засіб марки IVECO 50 С14, номерний знак НОМЕР_1, за кермом якого, згідно посвідчення водія НОМЕР_2, знаходився ОСОБА_5.

Власником перевіреного транспортного засобу згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 є ОСОБА_4, що зареєстрований виконавчим комітетом Лубенської міської ради Полтавської області як фізична особа - підприємець 15.04.2008р., номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 2 586 000 0000 004195.

За результатами вищевказаної перевірки було складено акт №010752 від 30.08.2012р., у якому зафіксовано, що позивачем надавалися послуги з нерегулярних перевезень без оформлення документів, передбачених ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме, не оформлений договір із замовником транспортних послуг, відсутній документ, що свідчить про оплату транспортних послуг, а також договір обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті.

Також, з вказаного акту перевірки вбачається, що водій з його змістом ознайомлений, однак від підпису та пояснень відмовився; в акті перевірки відсутні будь-які заперечення водія щодо встановленого порушення.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства на автомобільному транспорті начальником Територіального управління Головавтотрансінспекції у Полтавській області В.М.Кужіль винесено постанову №156129 від 22.10.2012р., якою до позивача застосовано фінансові санкції в сумі 1700грн. Зазначена постанова отримана позивачем 08.11.2012р.

За приписами статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001р. №2344-III (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нерегулярні пасажирські перевезення - це перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.

Згідно з пунктом 51 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року №176 (176-97-п) , нерегулярні перевезення здійснюються на замовлення юридичної або фізичної особи як разові перевезення організованої групи пасажирів за визначеним маршрутом.

Відповідно до пункту 55 цих Правил замовлення юридичною або фізичною особою автобуса для нерегулярних перевезень здійснюється шляхом укладення з перевізником письмового договору про замовлення транспортного засобу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що при наданні послуг з нерегулярних пасажирських перевезень укладення відповідного письмового договору із замовником такої послуги є обов'язковим.

Частиною 1 статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Згідно з частиною 4 зазначеної статті документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно ж до пункту 61 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту під час здійснення нерегулярних перевезень водій повинен мати копію договору перевізника із замовником послуг і копію договору обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті.

Проте, як вказано в акті перевірки від 30.08.2012р. №010752 на момент проведення перевірки у водія автобуса був відсутній договір із замовником послуг на перевезення пасажирів, документ про сплату вартості таких послуг, а також договір обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті.

Наявна ж в матеріалах даної справи копія договору про здійснення нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом на внутрішньообласних маршрутах протяжністю понад 50 км та міжобласних маршрутах від 29.08.2012р., надана позивачем в суді першої інстанції, як правильно вказали суди, не спростовує факту відсутності вказаного договору на момент перевірки, як і поданий позивачем суду прибутковий касовий ордер №022 від 30.08.2012р., який, до того ж, не є належним та допустимим доказом оплати замовником транспортних послуг за договором від 29.08.2012 р., оскільки складений самим позивачем й у графі "підстава" зазначеного ордеру не вказано, за які саме транспортні послуги та за яким договором здійснюється оплата.

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що страхування на автомобільному транспорті здійснюється відповідно до законодавства.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України "Про страхування" в Україні здійснюється, зокрема, такий вид обов'язкового страхування як особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Порядок здійснення обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (далі - обов'язкове особисте страхування) пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані визначається Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 року №959 (959-96-п) (надалі - Положення №959).

Згідно пункту 2 Положення №959 (959-96-п) застрахованими вважаються:

- пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки;

- водії тільки на час обслуговування поїздки.

За змістом абз.2 п.3 Положення №959 (959-96-п) кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка.

Частинами 1 та 3 статті 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору; договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Таким чином, на підставі аналізу зазначених норм законодавства, суди правильно вказали, що законодавцем встановлено обов'язок перевізника здійснювати обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті у відповідності до правил страхування, розроблених страховиком саме для цього виду страхування (обов'язкового) й обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті має виключно персоніфікований характер.

Проте, зі змісту наданих позивачем договорів добровільного страхування від нещасних випадків на транспорті та добровільного комплексного страхування туристів КСТ вбачається їх невідповідність приписам Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996р. №959 (959-96-п) , та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997р. №176 (176-97-п) .

Посилання ж позивача на договір обов'язкового страхування від нещасних випадків на транспорті №017067/4501/0017985 від 13.07.2012р. правильно не були взяті до уваги судами, оскільки за вказаним договором застрахованою особою був виключно водій автобуса ОСОБА_5, а не пасажири транспортного засобу.

З огляду на викладене, послуга з нерегулярного перевезення пасажирів автомобільним транспортом 30.08.2012р. надавалася позивачем без оформлення всіх необхідних документів, перелік яких визначено статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовуються санкції - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, за наведеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувана постанова Територіального управління Головавтотрансінспекції у Полтавській області №156129 від 22.10.2012р. про застосування фінансових санкцій в розмірі 1700,00 грн. прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.