Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ічнянському районі Чернігівської області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 р.

у справі № 2а-4340/10/2570

за позовом Державної податкової інспекції у Ічнянському районі Чернігівської області

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Фортуна"

про стягнення заборгованості з податку з доходів фізичних осіб,

Державна податкова інспекція у Ічнянському районі Чернігівської області (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Фортуна" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості з податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 27.08.2009 р. № 188-17/30834777, яким встановлено порушення п.п.6.3.2 п.6.3 ст. 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Вказаною перевіркою було встановлено неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 263 018,99 грн.

На підставі даних первинного бухгалтерського обліку, рахунків № 301 "Каса", № 661 "Заробітна плата", № 641 "Розрахунки з бюджетом" та згідно актів звірки заборгованості перед бюджетом по податку з доходів фізичних осіб відповідача від 29.06.2010 р. №№ 1, 2 станом на 31.05.2010 р., борг останнього становить 406 981,81 грн.

Враховуючи часткове визнання відповідачем податкового боргу під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, спірною є сума, яка заявлена позивачем до стягнення у розмірі 87 382,31 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п.п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" відповідач є платником податку з доходів фізичних осіб та згідно п.п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону відповідач є особою, відповідальною за сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати і є також, згідно п.п. 20.2 ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", фінансово-відповідальною особою за порушення норм цього Закону.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що відповідачем до податкового органу подавалися звіти форми 1 ДФ, де визначалась заборгованість з податку з доходів фізичних осіб. При цьому, в порушення норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) відповідачем не повністю сплачувався податок з доходів фізичних осіб, який утримувався з заробітної плати працівників фермерського господарства.

Досліджуючи наявність у відповідача податкового боргу, судами встановлено, що відповідно до таблиці № 3 акту перевірки від 27.08.2009 р. залишок боргу відповідача зі сплати податку з доходів фізичних осіб станом на 01.04.2006 р. становив 53 010,26 грн. В таблиці № 5 вказаного акту за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2006 р. нараховано податок з доходів фізичних осіб по відомості на виплату заробітної плати згідно даних перевірки у розмірі 152 472,05 грн. Станом на 31.12.2006 р. борг відповідача становив 205 482,31 грн.

Згідно даних таблиці № 5 до вказаного акту, за 2006 р. відповідачем перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 118 100,00 грн., з огляду на що, заборгованість склала 87 382,31 грн.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з доводами відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду зі стягненням заборгованості у розмірі 87 382,31 грн.

Так, згідно п.п. 15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач скористався правом стягнення з відповідача податку з доходів фізичних осіб лише 10.08.2010 р., подавши позов про стягнення заборгованості по прибутковому податку з громадян, який утворився станом на 31.12.2006 р. у розмірі 87 382, 31 грн., що фактично відбулося по проходженню 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, тобто з пропуском строку звернення до суду.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ічнянському районі Чернігівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 р. у справі № 2а-4340/10/2570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.