Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р.

у справі № 2а-10054/11/1070

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.12.2010 р. №5010/0004760171/3/1034/НОМЕР_1 та 5011/0004800171/3/1035/НОМЕР_1, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 6,80 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., про що складено акт від 19.05.2010 р. № 1468/17-1-84-НОМЕР_1.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 31.05.2010 р. № 1959/0004760170/0/475/1343/14547, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 140 376,77 грн., з яких 113 602,31 грн. за основним платежем та 26 774,46 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення рішення від 31.05.2010 р. № 1957/0004800171/0/473/НОМЕР_1, яким визначено суму податкового зобов'язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 23 523,92 грн., з яких 19 461,60 гр. за основним платежем та 4 062,32 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження податковим органом прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 03.12.2010 р. № 5011/0004800171/3/1035/НОМЕР_1 та № 5010/00047660171/3/1034/НОМЕР_1, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

При перевірці повноти визначення податкового кредиту позивача за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р. встановлено його завищення всього у розмірі 113332,31 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем відповідно до договору купівлі-продажу комплексу нежитлових приміщень від 16.05.2009 р. серія ВМС № 461592, укладеного з АТ "Снайпер", було придбано комплекс (човнова станція), нежитлові будівлі "А", "Б", "Д", "Е", "Ж", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 353,0 кв. м. вартістю 680 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 113 333,31 грн. (п.2.2 договору № 1 про внесення змін до Договору купівлі-продажу комплексу нежитлових приміщень від 16.05.2009 р.). Балансова вартість майна станом на 01.05.2009 р. відповідно до довідки АТ "Снайпер" від 15.05.2009 р. та згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП Київської обласної ради "Білоцерківське БТІ" від 15.05.2009 р. № 22738767 становить 366 210,17 грн.

На суму попередньої оплати за придбаний комплекс приміщень позивач отримав від продавця податкові накладні, сума по яким у розмірі 113 333,33 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП Київської обласної ради "Білоцерківське БТІ" від 23.06.2009 р. №23108134 вказаний комплекс та нежитлові будівлі зареєстровані на фізичну особу ОСОБА_4

За висновками податкового органу, до податкового кредиту приватного підприємця можливе включення сум податку на додану вартість при придбанні нежитлових будівель, зареєстрованих лише на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу.

У той же час, відповідно до п.п.1.2 та 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платником податку є фізична особа (громадянин), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької, згідно із законодавством, та яка, згідно із цим Законом, зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку на додану вартість.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Керуючись вказаними законодавчими нормами, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у контрагента товарів (послуг), можливе лише за умови не підтвердження відповідними первинними документами здійснення таких господарських операцій.

У той же час, у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують придбання нерухомого майна та докази того, що позивач, як суб'єкт підприємницької діяльності, використовує вказане майно в своїй господарській діяльності.

Щодо доводів податкового органу, які зводяться до того, що до складу податкового кредиту фізичної особи - підприємця можливе включення сум податку на додану вартість з вартості придбаного нежитлового приміщення, зареєстрованих лише на такого суб'єкта господарювання, а не на фізичну особу, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Чинне законодавство не передбачає відокремлення майна, яке використовується фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна.

З огляду на викладене, суди попередніх судових інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість по операції купівлі комплексу нежитлових приміщень.

Крім того, за висновками акту перевірки, позивачем не нараховано та не сплачено збір за розміщення відходів, які утворилися внаслідок непридатності люмінесцентних ламп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було придбано для освітлення складського приміщення енергозберігаючі лампи Filips Tornado у кількості 204 шт.

Як вбачається з матеріалів справи, енергозберігаючі лампи у кількості 102 шт. були установлені по периметру складського приміщення по АДРЕСА_2 та човнової станції по АДРЕСА_1.

Підставою для нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища позивачу, за висновками податкового органу, є акт списання від 31.03.2010 р., яким, на його думку, у І кварталі 2010 р. списано з обліку позивача використані за період з 31.01.2009 р. по 31.03.2010 р. люмінесцентні лампи у кількості 102 шт.

Спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища є Закон України "Про охорону природного навколишнього середовища" (1264-12) .

Статтею 44 вказаного Закону встановлено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (обчислюється пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів, для інших суб'єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, - пропорційно активності радіоактивних матеріалів, та стягується одночасно з їх придбанням) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками (обчислюється пропорційно терміну зберігання радіоактивних відходів понад встановлений строк з урахуванням їх обсягу та активності). Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Єдиний на території України порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також відповідальність платників за достовірність даних про обсяги викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти, розміщені відходи та за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати збору встановлюється Інструкцією про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 р. № 162/379 (z0544-99) .

Відповідно до п.2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища (z0544-99) , платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Оскільки, відповідачем не надано доказів того, що у позивача дійсно знаходилися відпрацьовані лампи, отже він не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища у розумінні п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та не має сплачувати вказаний збір у відповідності до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення за цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 (303-99-п) .

Враховуючи що, висновки відповідача щодо порушення Закону України "Про охорону природного навколишнього середовища" (1264-12) базуються виключно на акті списання, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо неправомірності донарахування позивачу податкового зобов'язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 03.12.2010 р. № 5010/0004760171/3/1034/НОМЕР_1 та № 5011/0004800171/3/ 1035/НОМЕР_1.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р. у справі № 2а-10054/11/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.