Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р.

у справі № 2а-9689/09/2670

за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про скасування рішення,

Дочірня компанія "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - відповідач) про скасування рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків від 04.02.2009 р. № 11 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Рішенням від 04.02.2009 р. № 11 податковий орган, керуючись п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" застосував до позивача заходи з продажу активів платника податків.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не розповсюджується на позивача, оскільки останнього включено до переліку № 2 Закону України "Про перелік права державної власності, що не підлягають приватизації" (847-14) , та для якого законодавством визначено окремий порядок опису та реалізації активів у випадку наявності податкового боргу та, при цьому, зауважили, що податковий орган приймаючи спірне рішення не дотримався вимог п. 11.2 ст. 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а керувався лише п. 7.4 ст. 7 даного Закону.

Скаржник обґрунтовуючи касаційну скаргу вказав на те, що у філії позивача наявний не погашений податковий борг та відсутні активи, які були б достатніми для погашення його податкового боргу, у зв'язку з чим на підставі п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення, затвердженого наказом ДПА України від 19.09.2003 р. № 439 (z0926-03) прийнято рішення про продаж активів платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашення може бути визначено продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними. Продаж або стягнення таких активів не зупиняє дію таких цивільно-правових договорів до кінця строків їх дії (крім депозитних договорів), а покупець таких активів набуває прав та обов'язків платника податків за такими договорами, у тому числі права на отримання доходу за ними. Якщо норми зазначеного цивільно-правового договору передбачають право кредитора на його дострокове припинення або збільшення розміру доходів за ним чи прийняття інших рішень, які приводять до швидшого повернення суми основного боргу та/або доходу за ним, орган стягнення зобов'язаний прийняти рішення про такі дії.

Рішення щодо продажу активів у випадках визначених цим пунктом, може бути прийняте при недостатності коштів, отриманих від продажу платника податків, передбачених у п. 7.1 цієї статті, або неможливості їх продажу.

У разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим підрозділом юридичної особи, активів, достатніх для погашення його податкового боргу, додатковим джерелом погашення податкового боргу такого платника податків є активи юридичної особи, які може бути звернено стягнення згідно з цим Законом.

Однак, як встановлено попередніми судовими інстанціями, згідно установчих документів позивача засновником та власником Компанії є НАК "Нафтогаз України". Фонд компанії складається з майна та коштів, переданих йому засновником.

Фондом державного майна України встановлено порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства. Наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 р. № 787 (z0463-01) затверджене Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, та не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Позивача включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (Перелік № 2 Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 р. (847-14) № 847-14) та для яких законодавством України визначено окремий порядок опису та реалізації активів у випадку наявності податкового боргу.

Статтею 11 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено особливий порядок погашення податкового боргу підприємств, що не підлягають приватизації.

Так, відповідно до п. 11.2. ст. 11 даного Закону, у разі коли податковим боржником визнається платник податків, який не підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної діяльності, та який за будь-яких обставин згідно з п.7.3.1 ст.7 цього Закону не може бути використаний як джерело погашення податкового боргу.

При цьому, попередніми судовими інстанціями обґрунтовано взято до уваги постанову Вищого господарського суду України від 21.06.2005 р. у справі № 3/148, якою було встановлено, що право податкової застави щодо активів позивача та його структурних підрозділів не виникає.

Так, податковий орган, приймаючи спірне рішення не взяв до уваги факт застосування до позивача особливого порядку погашення податкового боргу, що призвело до прийняття незаконного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування рішення про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків від 04.02.2009 р. № 11.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р. у справі № 2а-9689/09/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.