Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 р.

у справі № 2а-8117/10/2270

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області

про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі - відповідач) про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.12.2010 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено: скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.05.2010 р. № 0000202200/1147 та №0000212200/1146, а також стягнуто з Державного бюджету України 3,40 гр. судового збору.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

У зв'язку з повідомленням ВАТ "Кредобанк" від 05.02.2010 р. № 145 про ненадходження виручки, товарів за зовнішньоекономічним контрактом у законодавчо встановлені терміни контролюючим органом проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства та підтвердження повідомлення уповноваженого банку, про що складено акт від 28.04.2010 р. № 994/220/271061925, яким встановлено порушення позивачем вимог:

ст. 1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" від 18.06.1994 р. № 319/94 та п.1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93, внаслідок чого залишилась не відображеною дебіторська заборгованість у розмірі 950886,27 рос. руб. за зовнішньоекономічним договором купівлі-продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09;

ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині недотримання 180 - денного терміну надходження імпортної продукції вартістю 950886,27 рос. руб. відповідно до зовнішньоекономічного контракту від 25.06.2009 р. № 25-06/09.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято рішення від 25.05.2010 р. № 0000202200/1147 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 85 860,12 грн. та рішення від 25.05.2010 р. № 0000212200/1146 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання п.4.1 зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09, укладеного з ТОВ "Дом Строй" (Республіка Корелія), предметом якого була поставка зрубу будинку вартістю 500 000 рос. руб., зрубу бані вартістю 150 000 рос. руб., зрубу конюшні вартістю 450 000 рос. руб., зрубу будинку для прислуги вартістю 400 000 рос. руб., зрубу будинку для гостей вартістю 500 000 рос. руб. та всіх необхідних проектів, позивач платіжним дорученням від 06.07.2009 р. № 2 здійснив попередню оплату за товар у розмірі 100 % його вартості на загальну суму 2 000 000 рос. руб.

У період з 10.10.2009 р. по 01.12.2009 р. сторонами були підписані ряд Додатків до договору купівлі-продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09.

Так, відповідно до додатку № 1 від 10.10.2009 р. замість зрубу конюшні продавець зобов'язався поставити лісо- та пиломатеріали на суму 450 000 рос. руб.; додатком № 2 від 23.11.2009 р. внесені зміни до п. 1 додатку № 1 до вказаного договору щодо обсягів поставки дошки соснової; відповідно до додатку № 3 від 30.11.2009 р. - замість зрубу бані продавець зобов'язався поставити зруб грильниці, два комплекти меблів з сухостійної деревини, лісоматеріали та деревину загальною вартістю 150 000 рос. руб.

Виконання договору купівлі - продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09, з урахуванням змін, внесених додатками № 1 - 3, підтверджується вантажними митними деклараціями типу ІМ40 від 26.10.2010 р., 25.11.2009 р., 02.12.2009 р. та 22.12.2009 р. про поставку товару на загальну суму 1 049 113,73 рос. руб.

Разом із тим, додатком № 4 від 01.12.2009 р. до договору від 25.06.2009 р. № 25-06/09 зафіксована відмова позивача від поставки товару загальною вартістю 950 886,27 рос. руб., у тому числі зрубів будинку для прислуги та будинку для гостей, і частини поставки деревини, вказаної в додатках № 1 і № 3, вартістю 50 886,27 рос.руб.

Водночас, підписуючи додаток № 4, позивач та його контрагент зазначили про необхідність надання першому інформаційних та інших видів послуг ТОВ "Дом Строй" загальною вартістю 950 886,27 рос.руб., зокрема: послуг з підготовки і оформлення інженерно-технічної документації, в тому рахунку, підготовка необхідних проектних робіт, сертифікатів, які відповідають міжнародним стандартам, інших документів вартістю 400 000 рос.руб., інформаційних послуг з роз'яснення питань, пов'язаних з технічною документацією вартістю 200 000 рос. руб. та інформаційних послуг щодо умов будівництва зрубів будинку і грильниці та з питань, умов, правил і порядку транспортування, складання та зберігання лісо- і пиломатеріалів, передбачених для будівництва, вартістю 350 886,27 рос. руб.

Виконання погоджених Додатком № 4 умов оформлене сторонами актом здачі-приймання наданих послуг від 02.12.2009 р., у відповідності до якого ТОВ "Дом Строй" надало позивачу консультації щодо технічної документації зрубів будинку і грильниці вартістю 400 000 рос.руб. і консультації з питань умов будівництва та зберігання лісо- і пиломатеріалів, передбачених для будівництва вартістю 550 886,27 рос. руб. (загальна вартість 950 886,27 рос.руб.).

Надаючи правову оцінку доводам податкової інспекції стосовно наявності у діях позивача порушень вимог ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" суд апеляційної інстанції виходив з того, що отримання позивачем консультаційних послуг у відповідності до додатку № 4 до договору купівлі-продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09 підтверджено належним чином оформленими первинними документами, тоді як доводи суду першої інстанції, які обґрунтовані тим, що перелік та зміст послуг, запланованих сторонами в Додатку № 4 від 01.12.2009 р. до договору від 25.06.2009 р. № 25-06/09 не відповідає змісту послуг, отриманих позивачем відповідно до акту здачі-приймання від 02.12.2009 р., а також те, що факт зміни спірним додатком предмету договору купівлі-продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09 є таким, що суперечить вимогам цивільного законодавства, суд апеляційної інстанції визнав помилковими.

Суд касаційної інстанції вважає наведені висновки суду попередньої інстанції аргументованими зважаючи на таке.

Так, за змістом ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Системний правовий аналіз наведених положень свідчить на користь висновку, що суб'єкти господарювання законодавчо не обмежені у виборі контрагентів, умов договорів, тощо.

Судом попередньої інстанції було встановлено фактичне виконання контрагентом позивача - ТОВ "Дом Строй" умов договору від 25.06.2009 р. № 25-06/09 з урахуванням змін внесених додатком № 4 від 01.12.2009 р., про що свідчить акт здачі-приймання наданих послуг від 02.12.2009 р., дослідивши який суд апеляційної інстанції також визначився із тим, що відмінності щодо формування переліку послуг не змінили зміст останніх.

Крім того, суд апеляційної інстанції також обгрунтовано вказав на наявність наказу ТОВ "Дом Строй" № 2110 від 21.10.2009 р. про направлення працівників у відрядження на Україну та посвідчення про відрядження № 1-5 від 21.10.2009 р., якими підтверджується мета відрядження - надання консультаційних послуг по договору купівлі-продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09, зокрема Додатку № 4 до нього.

Зі змісту приписів Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , зокрема, ст. 4 цього Закону вбачається, що останнім визначна відповідальність за порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, яка полягає у стягненні пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відтак, з урахуванням того, що судом попередньої інстанції було встановлено надходження на користь постачальника, позивача у даному випадку, спірних послуг, помилковим є висновок податкового органу про порушення позивачем 180-денного терміну поставки товару (послуг) вартістю 950 886,27 грн. відповідно до зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09, що в свою чергу свідчить про неправомірність прийняття відповідачем рішення від 25.05.2010 р. № 0000202200/1147 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 85 860,12 грн.

З огляду на встановлений факт виконання сторонами умов договору купівлі-продажу від 25.06.2009 р. № 25-06/09, зокрема Додатку № 4 до нього, та відсутності у позивача дебіторської заборгованості за вказаним договором, внаслідок чого будь-які валютні цінності, що перебувають за межами України і які потребують декларування відсутні, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зробив висновок про неправомірність рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.05.2010 р. №0000212200/1146.

Слід також зазначити, що відповідно до пункту 1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно знаходяться за межам України" від 18.06.94 р. № 319/94 (319/94) , суб'єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов'язані щоквартально здійснювати декларування наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Пунктом 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Стаття 16 цього ж Декрету передбачає, що за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого застосовується відповідальність у вигляді штрафу.

У той же час, санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

За таких умов, судова колегія вважає за необхідне зазначити також про відсутність у податкового органу повноважень застосовувати санкції за невиконання резидентами вимог щодо порядку декларування валютних цінностей та іншого майна.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 р. у справі № 2а-8117/10/2270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.