2а-14044/11/2670 Про скасування податкового повідомлення-рішення щодо податку з доходів фізичних осіб - 09.10.2013 Прийняття

В касаційній скарзі ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Рішенням Ригівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 27 листопада 2007 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельної ділянки громадянинові ОСОБА_1." відповідно до статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 33, 40, 81, 116, 118, 121 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації по безоплатній передачі у власність земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 Полтавської області загальною площею 1,20 га для ведення особистого селянського господарства (пункт 1). Передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (пункт 2) (арк. справи 15).

На підставі вказаного рішення 30 вересня 2009 року відділлом Держкомзему у Лохвицькому районі Полтавської області ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 605885. Цільове призначення вказаної земельної ділянки згідно державного акту на право власності - для ведення особистого селянського господарства (арк. справи 16).

29 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 (продавцем) та ТОВ "Земля-Ресурс" (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує (приймає у власність) земельну ділянку, загальною площею 1,20 га, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Лохвицький район, АДРЕСА_1 і сплачує за неї ціну, визначену цим договором (пункту 1.1 статті 1 договору); земельна ділянка належить продавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 605885, що виданий відділом Держкомзему у Лохвицькому районі Полтавської області на підставі рішення 9-ї сесії 5 скликання Ригівської сільської ради від 27 листопада 2007 року (пункт 1.2 статті 1 договору); цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства. За складом угідь земельна ділянка відноситься до ріллі (пункт 1.2 статті 1 договору); згідно з висновком про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 07 жовтня 2009 року ринкова вартість земельної ділянки складає 41808996,00 грн. (пункту 1.5 статті 1 договору) (арк. справи 18-20).

ОСОБА_1 подав до ДПІ у Оболонському районі м. Києва декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2009 року, у розділі 1.2 якої задекларував суму одержаного доходу від продажу земельної ділянки згідно вказаного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 жовтня 2009 року склала 41808996,00 грн.

18 червня 2010 року до ДПІ у Оболонському районі м. Києва прийняла податкове повідомлення форми "Ф" № 0005221702/0, яким згідно з підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 2090449,80 грн.

Вказане податкове повідомлення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оспорюване повідомлення - без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України було виключено зі складу місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку суму доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб, ставки податку, перелік доходів, які є об'єктом оподаткування, та перелік доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу визначаються Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.2 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема, сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.

Отже, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України було виключено зі складу місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку суму доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.

Відповідно до положень частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом б частини 1 статті 81 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами врегульовано главою 19 Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно з положеннями частини 6 статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Особливістю зазначеної підстави безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян є те, що земельна ділянка, яку має намір отримати громадянин у межах норм безоплатної приватизації, призначена для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів; а також те, що земельна ділянка не знаходиться у користуванні особи, яка подає заяву про приватизацію, та не перебуває у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

У спарві, що розглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що: земельна ділянка площею 1,20 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 Лохвицького району Полтавської області, дохід від продажу якої отримав позивач у 2009 році, має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; згідно технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянина ОСОБА_1, наданої на запит суду першої інстанції, вказану земельну ділянку позивачу було надано із земель запасу Ригівської сільської ради (арк. справи 49-70); вказана земельна ділянка була отримана позивачем безоплатно у процесі приватизації відповідно до рішення Ригівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 27 листопада 2007 року, прийнятого у відповідності до положень статей 81, 116, 118, 121 Земельного кодексу України, якими визначаються порядок та норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам; розмір переданої позивачу земельної ділянки відповідає нормі безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства, встановленої пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України та не є більшим 2,0 гектарів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем відчужено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, тобто землі сільськогосподарського призначення, яка попередньо була отримана ним у власність внаслідок безоплатної передачі земель комунальної власності за рішенням відповідної сільської ради за нормами земельного законодавства.

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно відхилили як безпідставні посилання органу державної податкової служби на те, що спірна земельна ділянка була отримана позивачем у власність іншим чином, ніж передбачено підпунктом 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто не у процесі приватизації, з огляду на наступне.

Відповідно до положень Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація земель державної та комунальної власності здійснюється шляхом їх відчуження на користь громадян України у спосіб безоплатної передачі їм земельних ділянок в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У рішенні від 13 грудня 2000 року у справі № 1-16/2000 (справа про визначення способу малої приватизації) Конституційний Суд України вказав, що одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що набуття громадянином права власності на земельну ділянку, яка перебувала у державній чи комунальній власності, на безоплатній основі у межах норм безоплатної приватизації та в порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, за своїм змістом є приватизацією.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначена вище земельна ділянка була набута позивачем в порядку приватизації, а тому дохід, отриманий ним внаслідок відчуження вказаної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, не повинен включатися до загального оподатковуваного доходу, тобто не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року залишити без змін.