Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року

у справі № 2-а-47790/09/1670

за позовом Приватного підприємства "Будівельна фірма "Каріатида"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Приватне підприємство "Будівельна фірма "Каріатида" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0000422302/0/2334 від 21 липня 2009 року та № 0000422302/1/3102 від 30 вересня 2009 року (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 01 лютого 2010 року).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0000422302/0/2334 від 21 липня 2009 року, № 0000422302/1/3102 від 30 вересня 2009 року. Стягнуто з державного бюджету на користь ПП "БФ "Каріатида" витрати у вигляді судового збору у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПП "БФ "Каріатида", посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області провела позапланову невиїзну документальну перевірку ПП "БФ "Каріатида" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП "Стіларт" за період: травень 2008 року, серпень 2008 року, за результатами якої був складений акт № 3014/23-309/31622486 від 10 липня 2009 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4355,00 грн., у тому числі: за травень 2008 року - на 2230,00 грн., за серпень 2008 року - на 2125,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ПП "Стіларт", оскільки згідно з актом про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової звітності з податку на додану вартість ПП "Стіларт" вказане підприємство не має необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, а саме: технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, що свідчить про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП "Стіларт".

21 липня 2009 року Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000422302/0/2334, яким на підставі підпункту "б" підпункту 4.2.2. статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначила ПП "БФ "Каріатида" суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 6533,00 грн., в тому числі: 4355,00 грн. - за основним платежем, 2178,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в апеляційному порядку, за наслідками якого його скаргу було залишено без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000422302/1/3102 від 30 вересня 2009 року на аналогічну суму нарахувань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт придбання позивачем у ПП "Стіларт" товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, з урахуванням того, що в подальшому зазначені товарно-матеріальні цінності були використані у господарській діяльності позивача, а також зважаючи на те, що станом на момент виконання господарських зобов'язань ПП "Стіларт" було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що господарські операції з придбання позивачем у ПП "Стіларт" товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) мали реальний характер, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами: видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, випискою з книги обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, звітами по складу за травень та серпень 2008 року, внутрішньо цеховими вимогами, матеріальними звітами, з урахуванням того, що в подальшому придбані у ПП "Стіларт" будівельні матеріали були використані позивачем у господарській діяльності, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт та звітами про витрати основних матеріалів в будівництві у співставленні з виробничими нормами (арк. справи 18-21, 54-105, 107-114).

Так, факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Крім іншого, з акту про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової звітності з податку на додану вартість ПП "Стіларт" № 2077/23-209/35414318 від 22 травня 2009 року (арк. справи 121-130), на який посилається Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, вбачається, що ПП "Стіларт" звітує до органів державної податкової служби з грудня 2007 року, декларації до Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області постійно надсилаються поштою, за період з 01 березня 2008 року по 31 березня 2009 року ПП "Стіларт" задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 14729308,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту травня та серпня 2008 року суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ПП "Стіларт".

Посилання Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області в обґрунтування правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення на те, що актом № 129 від 17 липня 2009 року (арк. справи 131) було анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ПП "Стіларт" були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року №79 (z0208-00) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Згідно пункту 25.2.2 вказаного вище Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість уважається днем прийняття такого рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що до 17 липня 2009 року ПП "Стіларт" було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, у зв'язку з чим позивач правомірно включив до складу податкового кредиту травня та серпня 2008 року суми податку на додану вартість за податковими накладними, виданими ПП "Стіларт".

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що визначення податковим органом ПП "БФ "Каріатида" податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в сумі 6533,00 грн. оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.