Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року

у справі № 6/112

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

про визнання недійсним податкового рішення, -

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 вересня 2008 року № 0007581704.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2009 року у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2009 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 вересня 2008 року № 0007881704.

В касаційній скарзі ДПІ у Оболонському районі м. Києва, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2009 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва була проведена планова виїзна документальна перевірка суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складений акт № 294/17-4-НОМЕР_2 від 09 червня 2008 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", які полягали у проведенні розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій на загальну суму 6407,98 грн.

10 вересня 2008 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва на підставі вказаного акта перевірки прийняла рішення № 0007581704, яким згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" застосувала до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 штрафні (фінансові) санкції у сумі 32039,90 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що надання перукарських послуг - як вид діяльності позивача, не був включений позивачем до свідоцтва про сплату єдиного податку, а отже ОСОБА_1 зобов'язаний був застосовувати реєстратор розрахункових операцій при здійсненні розрахунків за перукарські послуги.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що податковим органом було пропущено строк застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, визначений статтею 250 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з пункту 2.5 акту перевірки, порушення позивачем вимог пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" мали місце 31 жовтня 2005 року на суму 1702,00 грн., 30 листопада 2005 року на суму 2801,00 грн. та 30 грудня 2005 року на суму 2404,98 грн.

Разом з цим, оспорювань рішення № 0007581704 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій було прийняте податковим органом 10 вересня 2008 року.

За своєю суттю передбачені статтею 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" штрафні (фінансові) санкції є адміністративно-господарськими санкціями, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 Господарського кодексу України (436-15) .

Згідно частини 1 статті 238, частини 1 статті 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків; адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що порушення податковим органом строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, є підставою для задоволення позовних вимог про скасування такого рішення.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.