Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р.

у справі №2а/0570/3324/11

за позовом Державного підприємства "Добропіллявугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління комунальних котелень"

до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Державне підприємство "Добропіллявугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління комунальних котелень" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р., позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним рішення від 31.12.2010 р. №0005561540/0 про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 158625,69 грн. та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивач 11.03.2003 р. зареєстрований Виконавчим комітетом Добропільської міської ради Донецької області як юридична особа, перебуває на обліку у відповідача з 01.04.2003 р. та має відокремлений підрозділ "Управління комунальних котелень", яке є суб'єктом господарської діяльності без права юридичної особи та платником місцевих та ресурсних податків та зборів, знаходиться на податковому обліку у відповідача з 07.11.2006 р.

Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку позивача з питань порушення граничних термінів сплати до бюджету самостійно задекларованих та узгоджених сум податкових зобов'язань по земельному податку з юридичних осіб відокремленим підрозділом "Управління комунальних котелень" за період з 20.10.2008 р. по 19.11.2010 р., про що складено акт від 29.12.2010 р. № 1455/15-1/34093124, яким встановлено несвоєчасну сплату самостійно узгоджених податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 р. № 0005561540/0, яким за затримку від 707-882 календарного дня граничного терміну сплати узгодженого податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 338 563,72 грн. до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у розмірі 169 281,92 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 05.05.2006 р. до податкового органу подано податковий розрахунок за забруднення навколишнього природного середовища за звітний податковий період І квартал 2006 р., яким визначено суму плати за звітний період у розмірі 293 174,75 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач платіжними дорученнями від 30.06.2009 р. № 245, від 30.07.2009 р. № 301, від 25.08.2009 р. № 343, від 07.09.2009 р. № 383, від 07.10.2009 р. № 429, від 19.11.2009 р. № 522, від 10.12.2010 р. № 585, від 19.01.2010 р. № 3, від 19.02.2010 р. № 81, від 19.03.2010 р. № 173, від 20.04.2010 р. № 224, від 20.05.2010 р. № 275, від 21.06.2010 р. № 325, від 20.07.2010 р. № 350, від 20.08.2010 р. № 380, від 20.09.2010 р. № 429, від 20.10.2010 р. № 366 та від 19.11.2010 р № 472 сплачував щомісячний платіж у розмірі 14944,26 грн. в рахунок погашення суми податкового боргу зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 06.10.2008 р. у справі № 2а-10040/08. Проте, всупереч визначеному в зазначених платіжних дорученнях призначеню платежу, відповідач спрямував кошти за цими платіжними дорученнями у розмірі 203192,85 грн. в рахунок погашення податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за І квартал 2006 р. та у розмірі 36048,52 грн. в рахунок погашення розстроченого податкового боргу за рішенням від 03.07.2008 р. № 5/1.

Крім того, платіжними дорученнями від 30.06.2009 р. № 246, від 30.07.2009 р. № 302, від 25.08.2009 р. № 342, від 07.09.2009 р. № 384, від 07.10.2009 р. № 428, від 19.11.2009 р. № 521, від 10.12.2010 р. № 585, від 19.01.2010 р. № 4, від 19.02.2010 р. № 82, від 19.03.2010 р. № 174, від 20.04.2010 р. № 225, від 20.05.2010 р. № 276, від 21.06.2010 р. № 326, від 20.07.2010 р. № 349, від 20.08.2010 р. № 381, від 20.09.2010 р. № 430, від 20.10.2010 р. № 367 та від 19.11.2010 р. № 473 позивачем сплачувалися щомісячні платежі в рахунок погашення суми податкового боргу зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 27.02.2009 р. у справі № 2а-14967/08/0570. Проте, всупереч визначеному в зазначених платіжних дорученнях призначення платежу, відповідач спрямував кошти за цими платіжними дорученнями у розмірі 47 669,74 грн. в рахунок погашення податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за І квартал 2006 р. та у розмірі 9340,32 грн. в рахунок погашення розстроченого податкового боргу за рішенням від 03.07.2008 р. № 5/1.

Також, всупереч визначеного позивачем у платіжному дорученні від 31.07.2010 р. № 313 призначенню платежу "штрафні санкції - 24920,00 грн., згідно акту перевірки від 13.04.2009 р. № 210/23-2/32186934" відповідачем було направлено суму коштів у розмірі 20999,96 грн. в рахунок погашення податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за І квартал 2006 р.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність таких дій податкового органу та вважає за необхідне зазначити, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику податків, тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, платник податку, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на додану вартість, виконує своє зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період.

Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Оскільки, у податкового органу не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені платником податків суми за інші періоди, ніж визначені таким платником, то визначення періоду протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення платником податків інших зобов'язань, є помилковим. Отже, безпідставними є висновки податкового органу щодо несвоєчасності сплати позивачем сум узгоджених податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, а відтак застосування штрафних санкцій також є неправомірним.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р. у справі №2а/0570/3324/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.